Страшні історії

Один контракт трьох сторін. Частина 1

darckraft01 — Wed, 06 Mar 2019 16:09:27 GMT

(Від автора: прошу вибачення за всі допущені помилки у тексті.)

Смерть-це те, що йде після життя, точніше це і є закінченням життя. А ви не задумувались чи можна стати з мертвих, зробити так, щоб продовжити життя після смерті? Ця історія про хлопця який зміг це зробити, але в цьому випадку смерть скоріш за все являється кінцем одного і початком чогось іншого.
Його звати «Mike Variable» йому 19 років він виріс і жив біля Шварцвальду, Баден-Вюртембергському регіоні, що знаходиться в Німеччині, власне там і жила сім’я Майкла.

Він був простим хлопцем з звичайними потребами і з досить красивою зовнішністю: мав достатньо високий зріст, хорошу міцну тіло будову, чорне подовгасте волосcя яке було зачесаним на зад.

Тонкі чорні брови, і очі насичено сірого кольору. Його улюбленим і єдиним хобі був спорт він займався бойовим мистецтвом з 6 років,а саме рукопашним боєм. Майк якраз закінчував 2 курс навчання в коледжі, і здається усе мало пройти чудово, але усе змінив один випадок…
Це був простий весняний день п’ятниці. Після навчання Майк повернувся до дому де на нього чекала його мама.
- мам, я вже прийшов
- добре, Майк хочеш чогось поїсти?
- ні, я не голодний. Я піду в свою кімнату.
Близько до опівночі він просидів в своїй кімнаті і коло 23:00 йому подзвонив знайомий.
- ало Майк привіт я тебе не розбудив?Якщо ні то ходи гуляти.
- Гарі, вже 23:00 знаєш,щось я не маю бажання зараз іти гуляти.
- та не парся, ми дуже довго засиджуватися не будемо, до мене як раз прийшли наші друзі,виходь розвієшся.
- (зітхання) ну добре зараз вийду.
- тоді підходь до моєї хати ми будемо тебе чекати.
- ок.
Майк вийшов зі своєї кімнати вдягнувся,сказав мамі, що іде гуляти і через деякий час повернеться після чого він вийшов на вулицю і пішов до будинку Гарі вона знаходилась не далеко. Приблизно, 150метрів від його оселі, коли він прийшов то біля його хати на Майка вже чекали його друзі, там був Гарі, Тоні, Тіна і Вайл вони були знайомі ще від початкових класів і завжди разом гуляли і вчилися в одній школі. Вони привіталися один з одним після чого вони пішли гуляти, через деякий час почало ставати скучно, тоді Тоні запропонував піти до «чорного лісу», який знаходиться біля їхнього селища, і викликати в ньому злого духа з кріпіпасти, так сказати полоскотати собі нерви. Йти до лісу і визивати якогось духа здалось Майклу досить дивною справою, і йти туди він не мав ні бажання, ні потреби, але через деякий час переговорів вони погодились піти, адже і так не було що робити. Тоді Тоні забіг до своєї хати, і виніс декілька листів паперу, та фломастер. Після чого вони вирушили до лісу.
Коли компанія друзів зайшла досить далеко в ліс, Тоні витяг білі аркуші паперу, і разом з Вайлом почали щось малювати, Гарі знімав це все на телефон, але на диво в телефонна були сильні помелі, напевно це через магнітні поля цього лісу, або телефон просто почав глючити, в любому випадку на це особливої уваги ніхто не звертав. Із усієї компанії, лише Майк і Тіна просто спостерігала за всім, що відбувалося, якого духа вони викликали Майк й гадки не мав оскільки кріпіпасту ніколи не читав, та й в неї ніколи не вірив. Після закінчення ритуалу погулявши десь коло години по лісу ніякий дух так і не прийшов, тоді вони вирішили вернутися назад в містечко, і почали виходити з лісу, коли вони вже майже вийшли Майк відчув як йому хтось дихає в в потилицю, в нього побігли мурашки по шкірі, оскільки він ішов останнім, Майк різко повернув голову, але заду нікого не було, він подумав що це подув вітер, повернувши голову трохи в право він побачив неподалік від себе дерево, воно йому зразу кинулось в очі, оскільки в нього не природно звивалися гілки, здавалось ніби вони живі, та й було їх лише чотири, до того ж листя на них не було притому, що на вулиці була весна та й складалося враження ніби з самого дерева за ним хтось дивиться.

Видно було погано, бо на дворі вже була ніч, тому він захотів підійти подивитися по блищи, але вже відстав від інших і його друзі вже почали його кликати, щоб він їх наздоганяв,та й залишатися самому в лісі Майку було лячно, тому він розвернувся і підбіг до них, після чого його друзі запропонували піти ще трохи погулятись, але Майк відмовився і сказав, що вже не має сили і хоче піти до хати, після чого вони попрощалися і компанія Майкла пішла в протилежну сторону від нього.
На вулиці була 1:00 ночі, і по дорозі до хати Майк почав чути різні звуки і крики по заді себе, обернувшись він нічого не побачив, але через мить в темряві появився нерухомий чорний силует, Майк не на жарт перелякався адже за ним нікого не було коли він розійшовся з друзями, а силует який стояв заду нього на людину був не дуже схожий, це була висока чорна постать з довгими руками і худющою тіло будовою. Його серце почали частіше битися, внутрішній голос підказував, що ліпше зникнути звідси як можна подальше, не довго думаючи Майк зі всіє сили почав бігти до дому буквально за пару хвилини він добіг до хати, швидко захлопнув за собою двері і забіг в вітальню, його батьки вже спали тому він вирішив роздягнутися і також лягти в ліжко.
Коли Майк ліг в ліжко заснути йому не вдавалося в нього було відчуття, що біля нього хтось знаходиться, це відчуття викликало стривоженість і спантеличеність, він вирішив відволіктись від цього і включив телевізор, але ні один канал не працював, на кожному каналі були помелі, Майк виключив телевізор і побачив на підлозі біля дверей чиюсь тінь яка падала з сторони коридору в якому вони завжди лишали світло на ніч, тінь то зникала, то появлялась знов, потім вона зупинилась і більше не пропадала Майк подумав, що це стоїть його мама, або тато яких він скоріш за все розбудив коли прийшов до дому, але коло 5 хвилин тінь стояла нерухомо, Майк підійшов до дверей однак там нікого не було, так само як і тої тіні, яка тепер пропала, а його батьки лежали в ліжку, про те хто ж це був Майк намагався не думати, він виключив світло і ліг у ліжко, в цей самий момент через вікно він побачив то саме дерево, воно було абсолютно ідентичне тому, що Майк побачив у лісі, воно також було з чотирма звиваючимись, наче живими гілками, не мало на собі ні одного листка, і було те саме відчуття, начебто з самого дерева за ним хтось дивиться, Майкла кинуло в холодний піт адже біля його подвір’я не ростуть дерева, і відчуття, що за ним спостерігають не зникло, в Майкла в голові промелькнула думка.
- Не вже це той дух, що ми викликали? Не вже він все ж таки прийшов? можливо коли я побачив на вулиці той чорний силует це і був саме він.
Майк налякався серце починало битися все частіше і частіше, темп дихання різко збільшився, а лодоні почали потіти, ось так він і пролежав цілу ніч не зімкнувши очей. Коли на вулиці тільки почало ставати трошки світліше Майк вибіг на двір, дерево яке він бачив буквально декілька хвилин тому, перед тим як вийти з хати зникло, Майк побіг до Гарі, коли він прибіг до його хати вияснилось, що цієї ночі до хати він не вернувся, таке саме сталося з Ніною, Тоні і Вайлом, їхні батьки особливо цим не переймались, оскільки подумали, що їхні діти попросту вирішили в когось переночувати. Майк був стривожений, і достатньо наляканий, ніхто з його друзів не відповідав на дзвінки, а його думки почали путатись.
- ті крики, що я чув тамтої ночі, вони ж могли бути моїх друзів, а той силует, що я бачив це була людина? чи все ж таки це те, що ми були викликали у лісі? Можливо це й справді той дух, якого я бачив у лісі, і який був у мене на подвір’ї іншого варіанту пояснити те, що вчора відбувалося я не можу.
Майк почав вертатися до хати, біля дороги яка вела до його хати була стежка, котра йшла до лісу, на ній було щось намальовано червоним кольором, підійшовши до малюнка, Майк побачив, там намальовано декілька кругів, кожен з яких перекреслений хрестиком.
- що це таке?
Перше, що спало Майклу на думку, що це якийсь жарт, і це просто підлітки намалювали фарбою малюнки, але через декілька секунд в нього промелькнула інша думка, що це ніякий не жарт, оскільки на фарбу це геть не було похоже, це явно була кров і вже не дуже свіжа.
- можливо це як раз і є кров Ніни, Тоні, Вайла, та Гарі, чи це вже мені просто від страху такі думки появляються.
В любому випадку ця думка його не покидала, Майк був наляканий він не знав, що йому робити, для початку він захотів пошукати інформацію про ці символи. Прийшовши до хати його зустрів тато.
- Майк куди ти ходив з самого ранку?
- ходив на ранкову пробіжку.
- невже? Зараз хіба п’ята ранку, а ти до хати ж вернувся пізно вночі, з тобою точно все в порядку? Ти виглядаєш наляканим тай якимось блідим.
Та й справді на Майку не було й живого місця, лице зблідніло, а руки час від часу подьоргувались від нервового тіку.
- та ні тат. Все в порядку, я просто не виспався, тому мабуть піду ще трохи посплю.
Після цих слів Майк піднявся на верх і зайшов в свою кімнату.
- Ніно, підійди сюди.
- що таке Кларк?
- з нашим сином,щось сталося він сам на себе не схожий весь зблідлий, та переляканий.
- ти в нього спитав, що сталося.
- так, але він не хотів про це говорити і сказав що буде в своїй кімнаті, може варто з ним поговорити?
- не думаю що це щось серйозне, він напевно хоче побути на одинці, можливо це щось особисте, нехай трохи прийде в норму потім з ним поговоримо коли буде підходящий момент.
Після того як Майк Піднявся в свою кімнату він зайшов в Інтернет, і почав шукати інформацію про ті символи, і про ритуал, що вони проводили, щоб дізнатися хоч щось про те кого вони викликали. За всіма ознаками і виглядом, зважаючи на обряд виклику цього духа і ті символи, Майк знайшов лише один збіг з кріпи пасти, який підходив під цей опис-це був слендермен.
- все ж таки я не помилявся, ті малюнки кров’ю, крики в ночі, чорний силует, і те дерево, що я бачив, все сходиться.
Хоч і Майк нарешті зрозумів, що відбувається, та це зовсім його не порадувало, навпаки він ніяк не міг це освідомити, як це все можливо, його почало охоплювати відчуття безпомічності, та відчаю, адже пошукавши достатньо інформації про те з ким йому прийшлось зіткнутися, він так і не знайшов ніяких варіантів як з ним боротися, чи якихось способів, як уникнути участі, яка спіткала його товаришів. Однак по при страх та безвихідь Майкла наповнювало ще дещо-це була злість, він ніяк не міг змиритися з тим, що вбили його найліпших друзів, Майк не з тих хто може легко забути обіду, особливо таку, через це окрім того як врятуватися, він не переставав думати про те, як помститися. Всі емоції почали переповнювати одна одну заповняючи усі думки Майкла, в голові творився повний хаос здавалося, ніби він зараз розірветься, в такому стані він просидів деякий час, доки в кімнату не ввійшла його мама.
- Майкл я прийшла з тобою поговорити, тато казав що з тобою щось не так, ми вирішили потім з тобою про це поговорити, але нам дзвонили батьки твоїх друзів, вони сказали, що їхні діти пропали після того як вчора пішли гуляти, на телефонні дзвінки ніхто з них не відповідав, окрім того ніхто з їхніх знайомих також не знає де вони є, ми сказали, що ти нам про це нічого не казав, однак батьки звернулися до поліції, і незабаром мають приїхати полісмени щоб з тобою поговорити і дізнатися чи ти щось знаєш, так як ти останній їх бачив і з ними спілкувався. Майк, якщо ти й справді знаєш, що сталося і зараз перебуваєш в такому стані через вчорашнє, то ліпше це розкажи, можливо ми з татом зможемо тобі допомогти.
Майклу хотілося розказати про те, що сталося, але він розумів що в таке ніхто не повірить і ліпше про це не говорити, адже скорі ж за все коли всі зрозуміють в якому він стані то відправлять до психіатра його посадять в лікарню як психічнохворого тому він вирішив не згадувати слендера в тому, що сталося.
- я не знаю, що з ними сталося. Вчора ми пішли гуляти через пару годин я вже йшов до хати, а вони хотіли ще прогулятись після чого ми розійшлися в різні сторони, через деякий час після того як ми розійшлися я почув якісь крики позаду себе, як раз в тій стороні де пішли мої друзі, однак я не звернув на них особливої уваги – це все що я знаю.
- зрозуміло думаю тобі зараз хочеться побути на одинці, але не варто закриватися в собі тому якщо захочеш поговорити я буду на низу.
- добре, можеш не переживати.
Після цих слів Ніна вийшла з кімнати і закрила за собою двері. В цей момент Майк знов погрузився в свої думки, але через декілька хвилин вони перервалися, після того як він кинув свій погляд на вікно, Майк оступенів, широко розплющивши очі, біля вікна в його кімнаті стояв високий худющий чоловік, у якого були не природна будова тіла: надзвичайно довгі кінцівки, що згинались довільним чином, абсолютно біла шкіра, зі спини звивалися чотири чорні щупальця, а на його обличчі були відсутні усі риси лиця. Буде точніше сказати, що лиця в нього попросту не було, одягнений він був у чорний похоронний костюм з білою сорочкою, та чорною краваткою. Сумнівів не було, перед Майком стояв слендермен. Окрім страху і збентеження на обличчі Майка почали проявлятися риси злості і жаги помсти, він вже не особливо переймався тим, що йому загрожує смерть, після того як він в живу побачив перед собою слендермена в ньому щось помінялось, Майк почав мислити не об’єктивно і істерично.
- чого тобі потрібно? Нащо ти вбив моїх друзів?! Для тебе це лише гра, адже тобі так подобається бавитись людським життям, вирішувати чиюсь долю:обірвати її чи залишити, цікаво наскільки тобі сподобається якщо хтось буде вирішувати твою долю, коли ти будеш на порозі смерті і твоє життя буде залежати від когось іншого. Не важливо якою ціною і якими зусиллями, але клянусь усім що в мене є, я заставлю тебе це відчути.
В цей момент Майк почув не приємний і моторошний голос він не йшов від слендера а чувся в голові, щось на подобі телепатії.
- говориш, що готовий пожертвувати всім що в тебе є, давай ми це перевірим.
Сказавши це слендер зникнув, а знизу донеслись голосні крики. Майк побіг вниз, зайшовши в вітальню де знаходились його батьки він побачив як на підлозі лежали його бездиханні рідні, в обох були розтрощені голови з яких почала розтікатися кров.
Побачивши це Майк завмер, його ноги підкосились і він впав на коліна, по йог блідим щокам почали текти сльози, в голові одна думка переганяла іншу накладаючись поверх попередньої, перемішуючись в одну купу, він досі не міг освідомити все те, що з ним відбулося, всі дорогі йому люди померли і в усьому винен він, Майк відчував на собі тягар вини за все, що сталося, якщо б він зміг переконати друзів не йти в цей клятий ліс тоді цього всього б не було, або відмовився йти гуляти з ними, тоді хоча б його батьки зараз були живі. В цей моменту його психіка похитнулася і він вже не міг нормально мислити над тим, що відбувається, його погляд став крижаним та байдужим, а в очах не було видно ні любові, ні запалу, вони стали пустими та бездушними, усі його думка стали спрямовані на те як він знищить слендермена, ніщо інше його вже не цікавило.
На шпалерах, які знаходились на стіні було видряпано декілька слів «Це та ціна яку ти заплатив за можливість підготуватися до нашої наступної зустрічі».На лиці Майка появилася легка істерична усмішка.
- якщо я можу викликати його в любий момент і в любе місце, то нехай все закінчиться там де і почалося, у «темному лісі».
Майк вирішив швидко зібратися і як можна швидше піти в ліс. Він вдягнув чорну футболку з якимось зеленим надписом, світло-сині джинси, кросівки, а поверх футболки вдягнув легку курточку і зразу ж вийшов з дому. Однак, буквально на самому порозі стояла поліція, яка як раз хотіла розпитати в Майка про зникнення його друзів. Зайшовши в будинок Поліцейські побачили, як з вітальні по паркеті розтікається кров підійшовши до неї, вони побачили лежачі на землі мертві тіла. Після побаченого вся підозра впала на Майка, тому вони відправились в відділок, щоб про все розпитати і викликати фахівців, для обслідування тіл.
В відділку Майкла почали розпитувати, що відбувалося. Чи він знає про те, що сталося з його друзями, і хто вбив його батьків. Так як експертиза не показала на тілах, його відбитків пальців, і хоч основні підозри були спрямовані на Майка, та ніяких доказів не було, які б могли підтвердити те, що він вбив своїх батьків і винен в зникненні його друзів. Проте під час допиту Майк вирішив розказати все що насправді відбулося, Оскільки йому вже було абсолютно плювати на це все, він просто хотів по скоріше це все закінчити. Після самої розповіді поліцейські звісно не повірили в те, що розказував Майк, адже це було повним абсурдом, хоч і могло пояснити те, що відбулося, але поліція все одно вважала цю розповідь не справжньою, і видуманою, однак вони замітили, що хлопець дещо не зовсім себе адекватно поводить, а саме: може без якоїсь на то причини істерично сміятися, не зовсім адекватно розмовляти, через що вони почали вважати, що в Майкла якісь проблеми з психікою. Показавши Майка психіатру той підтвердив, що в хлопця появились серйозні проблеми з психікою, і його варто відправити в психлікарню, історію також віднесли до того, що це лише видумка його надламаної психіки, яка утворилась в результаті цих всіх подій, в кінцевому результаті Майка було відведено до психлікарні.
Привізши Майкла в псих лікарню, його помістили в палату, до якої потім мав прийти лікар і почати його лікування. Майкл лежав прикріплений до ліжка декількома ременями, які не давали йому нормально рухати ногами, руками, і тілом. Він побачив під самісіньким ліжком стояла тумбочка, на ній лежали хірургічні предмети які були біля подушки на якій він лежав, Майк витягнув шию в сторону предметів і взяв в рот скальпель, легко підкинувши його в сторону рук, що йому добре вдалося, оскільки скальпель впав прямо біля самої руки, взявши його рукою і розрізавши ремні він піднявся з ліжка і підійшов до дверей так, щоб коли вони відкрилися двері прикрили його, він став і почав чикати на прихід лікарів. Через декілька хвилин в кімнату зайшли два помічники в зелених костюмах і лікар в білому халаті, коли лікар побачив, що Майкла нема на ліжку то хотів викликати охорону, але Майк вистрибну із за дверей і швидко закрив лікарю рота, з посмішкою безумця на обличчі він перерізав скальпелем горлянку, помічники зразу ж накинулись на нього, Майк з легкістю увернувся від удару першого помічника і швидко ввіпхнув скальпель в горло іншого, після чого прикрився його тілом від ще одного удару першого помічника, і відразу штовхнув напівмертве тіло на нападника, той не зміг встояти перед тушею, яка на нього звалилась і разом з нею впав на землю, він хотів відкинути уже мертвого напарника і піднятися з землі, але Майк не дав йому такої можливості, вдаривши придавленого помічника зі всієї сили ногою по обличчі. Через досить сильний удар в голову у помічника почало все плести перед очима і він вже не міг нормально рухатись
- ну, що ж ти залишився останній.
Вимовив Майк з легкою посмішкою на обличчі, після чого придавив ногою грудну клітку живого помічника, та закрив йому рот своєю рукою, щоб той не зміг закричати, Майк зі всієї сили почав давити йому на легені,помічник взяв ногу руками і хотів піднятися, але мертве тіло яке лежало на його поясі, та попередній удар в голову не далина йому можливості це зробити, йому ставало дедалі складніше дихати. Майк витягнув лівою рукою скальпель з мертвого тіла другого помічника і увіпхнув його аж по саму ручку біля своєї ноги, якою він давив першому помічнику на груди, скальпель попав в сонячне сплетіння від чого помічник почав смикати руками й ногами від несамовитого болю, Майк лише ще сильніше натиснув ногою на його груди, тут почувся хруст, одне з ребер помічника зламалося, проте він вже перестав інтенсивно рухатись та старатись вилізти із під ноги Майкла, його руки ослабли і опустились до землі, він вже майже не дихав а серце переставало битися. Майк забрав свою руку з його рота, витягнув скальпель з грудей помічника та піднявся на ноги, він не відчував якогось жалю, можна сказати що все добре і хороше, що мав Майк в собі вмерло разом з близькими йому людьми, він відчував байдужість до навколишніх його цікавила лише помста, він зняв халат з тіла лікаря і вдягнув на себе, потім поставив скальпель в кишеню халата і вийшов з палати.
Коли Майк вийшов в коридор на дворі була ніч тому в коридорі нікого не було, окрім охоронців і декількох лікарів. Він більше не хотів затримувати зустріч з слендерменом, власне Майк розумів, що він не зможе перемогти слендера, це скоріш відчуття вини, та обов’язку зробити все, що в його силах заставляли Майка зустрітися з слендерменом знов, та й розуміння неминучої смерті не викликало в нього страху, він скоріш навпаки хотів закінчити життя намагаючись вбити слендера, щоб не жити з цим тягарем до кінця свого життя. Підійшовши під двері кабінету лікаря, якого він вбив, Майк дістав з халату ключі від цього кабінету, відкривши двері він зайшов в середину, знайшов декілька листків паперу, взяв в руку ручку і вийшов на коридор, після чого почав проводити ритуал щоб викликати сендермена, коли він закінчив то слендервже був заду нього, Майк обернувся розтягнувши на своєму обличчі зловісну посмішку.
- ну що слендер це наша остання зустріч.
Майкла в голові прозвучали слова слендера.
- я думав ти втратиш більше часу, щоб відважитись на це, проте це є твій вибір.
Слендер захотів схватити Майка одним зі своїх щупалець, але Майк відстрибнув вбік і відразу налетів на слендера, відстані між ними зменшилась приблизно до одного метра, слендер швидко махнув своїм другим щупальцем в сторону Майкла, воно мало попасти йому прямо в голову, однак Майк пригнувся в низ і миттєво витягнув скальпель з кишені та замахнувся ним на слендера, кінчик скальпеля був націлений в зону печінки,удар був надзвичайно швидкий та точний, єдине що слендер встиг зробити, так це підставити під скальпель одне зі своїх щупалець, скальпель пробив щупальце слендера, і з щупальця почала витікати чорна рідина, слендер лиш трохи розізлився, однак інше щупальце прямувало в сторону Майка і вдарило би в сонячне сплетіння, але Майк швидким рухом руки видьоргнув скальпель з щупальця слендера та ухилився від іншого щупальця в бік, у цей момент Майк з саркастичною усмішкою вигукнув.
- ти відкрився!.
Після цих слів Майк зі всієї сили вдарив слендера з п’ятки в м’яз ноги, трохи вище від коліна, слендер зразу похитнувся, Майк не втратив такої можливості і одразу різко смикнув рукою, пробивши слендеру живіт скальпелем, з живота почала витікати чорна рідина така ж як із щупалець, після цього удару слендер трохи похитнувся однак втримався на ногах і не подав якогось відчуття болю, після удару скальпелем Майк замахнувся ногою, щоб вдарити слендера в ребра, але під час удару він телепортувався і появився заді, Майк навіть не встиг повернутися як відчув різкий біль в спині та легенях, подивившись на свої груди він побачив, як кінчик одного з щупалець виднівся з його грудної клітки, через декілька секунд слендер витяг щупальце з його грудей, від такої рани Майк відразу впав на землю, йому було нестерпно боляче дихати, підчас кожного подиху було відчуття, що його легені зараз розірвуться. Слендер взяв Майка за пояс одним із щупалець піднявши його над землею, та змахнувши щупальцем в бік з надзвичайною силою вдарив Майкла об стіну, удар був на стільки сильним, що по коридору роздався гримкий звук, здалось ніби хтось намагався пробити стіну якоюсь кувалдою. Від такого удару в Майкл переламалося декілька кісток та пошкодились внутрішні органи, у очах все потемніло, він відчував нестерпну біль в голові і по всьому тілу, через це всі думки були затуманені і не давали можливості зосередитись на чомусь іншому окрім болі, яка навіть не дозволяла Майклу зрозуміти, що з ним трапилося. Він не чув ніяких сторонніх звуків, оскільки у вухах чувся божевільний дзвін, який мішав прийти до тями. В голові яка зараз розколювалась від болю, Майк раптом почув голос який до нього звертався-це була телепатія слендермена.
- це твій кінець, прийшов час тобі нарешті зустрітися з тими кого ти втратив.
Майк лиш посміхнувся, та з останніх сил охриплим голосом промовив.
- не переживай, я дочекаюсь коли ти приєднаєшся до нашої подорожі в потойбічний світ.
- який ти наївний .
Слендер обмотав одне з своїх щупалець навколо його шиї і відірвав Майклу голову, після чого кинув його на підлогу і відразу ж розтворився в повітрі. Саме в цей час прийшли охоронці, які почули шум від їхньої бійки і подалися вияснити, що тут відбувається. Побачивши перед собою таку картину охоронці одразу ж викликали поліцію, через деякий час Майкла помістили в морг разом з його останками, слідів вбивці на місці вбивства не знайшли…
Прокинувся Майк в абсолютній темноті.
- де це я?
- думаю це зараз не настільки важливо.
З темряви вийшов чоловік, не зважаючи на непроглядну темноту його було дуже добре видно, він був в чорному піджаку, сірій краватці та чорних мештах, в цього чоловіка було коричневе волосся, і насичено коричневі очі.
- хто ти такий?
- хто я є немає зараз значення, більш важливо хто ти і де зараз знаходишся, ти лиш проста нікчемна людина, і ти справді надіявся вбити таке могутнє створіння як слендермен, тобі прийдеться стати створінням його рівня, щоб могти йому протистояти, навіть якщо ти знов захочеш з ним битися, то ти не зможеш, оскільки ти помер і зараз ти знаходишся в пустоті-це місце яке я створив для того щоб можна було з тобою поспілкуватися, по ідеї ти б зараз мав попасти в пекло, однак я вирішив затримати твій похід в царство страждання та болю. Я вирішив запропонувати тобі контракт, який б був вигідний нам обом і від якого ти не зможеш відмовитись.
Майкла здивувало те, що цей чоловік знає все, що з ним відбувалося, хоча й розумів, що скорі ж за все перед ним стоїть взагалі не людина. Зважаючи те, що він помер і ця особа пропонує йому контракт, то це скорі ж за все є сам диявол.
- ну то, що це за контракт? І з чого ти взяв, що я не зможу від нього відмовитися?
- просто в тебе не дуже великий вибір, ти попадеш в пекло якщо відмовишся від угоди, або ж ти повернешся в світ живих, якщо вирішиш прийняти цю пропозицію.
Майк посміхнувшись недовірливо спитав.
- і які умови контракту?
- умови прості, ти станеш моїм месником серед живих, будеш виконувати мої накази, в замін ти получиш силу, завдяки якій зможеш помститися слендеру. Це всі твої запитання?
- так мені цього хватає.
Майкла не бентежило те, що буде далі, що скорі ж за все диявол його обманює і ціна буде зовсім інша, що можливо він більше не буде людиною, для нього це вже не було важливим, його втішала одна думка про те, що він зможе помститися слендеру, ціна яку він мав заплатити його вже не хвилювала.
- ну то ти погоджуєшся на мою угоду?
- так я готовий.
Позитивно вимовив Майк.
- чудово! Мені подобається така відповідь.
В морзі у великій металевій шафі, де знаходилось багато відділів, кожен з яких був призначений для збереження мертвих тіл, в одному такому відділі почали лунати звуки ударів об металічну поверхню.

Це почув один із працівників моргу, який як раз там знаходився, він вирішив піти подивитися чому від відділу лунають якісь звуки. Підійшовши до металевої шафи і відкрив відділ, з якого ще секунду тому доносився якийсь шум, відкривши його працівник побачив, що відділ пустий, проте він не надав цьому особливої уваги закривши його знов, після чого обернувся щоб відійти від шафи, однак він не ступив ні кроку а лиш завмер на місці, з самої підлоги почав хтось вилазити, спочатку показалась голова яку підтримувала рука, потім тулуб і ноги-це був Майк, хоча назвати його колишнім вже не можна було, та й людиною він вже явно не був. Коли працівник його побачив, то спочатку хотів втекти але єдине, що він зміг зробити це лише трохи пересунутись в бік, після чого його тіло почало німіти, здавалось ніби він навіть і не хотів щось робити. Після цього Майк підійшов до працівника, і одним різким ривком руки прижав його голову до залізної шафи з такою силою, що череп працівника попросту розтрощився, залишивши на одному з відділів глибоку вм’ятину.
Майк підійшов до дзеркала, взяв в руку якусь голку з ниткою, які лежали на столі і почав пришивати собі голову яку йому відірвав слендер.
- а-а-а-г и-и-и, хм, як давно я вже цього не відчував? Хоч я і маю трохи притуплене відчуття болі та все ж таки це досить не приємно.
Через декілька хвилин він закінчив пришивати голову і подивився в дзеркало, його вигляд був далеко не з приємних, шкіра стала трохи блідною, очі не мали зіниць – це були лише не великі дві насичено червні крапки розмірами приблизно з саму зіницю ока, нігті пальців набули темно-світло кольору, і своєю формою хоч і зовсім трохи але нагадували кігті тварини. В місцях де слендер наніс йому рану була зовсім не велика пуста дірка, яка проходила наскрізь його тіла, але нагадували кігті тварини. В місцях де слендер наніс йому рану була зовсім не велика пуста дірка, яка проходила наскрізь його тіла, однак ця рана з переду булла не дуже помітною, оскільки на усю грудну клітку Майка була набита татуїровка.

Ні з дірки в грудях ані від шиї, до якої він тільки-но пришив голову не витікала кров через те, що її в нього попросту не було. Най гірше із всього, що було перераховано був його рот який закінчувався біля самих вилиць(скул) а зуби мали форму іклів.
- хи хи значить – це тепер моє нове тіло досить не погане, хоч і відрізняється від мого попереднього. Однак я все ж таки досить здивований, що контракт який був вкладений багато років тому все ж таки прийшов в силу, але в принципі все саме так як і казав диявол.
«27 років назад»
"- Empty не дивлячись на все, навіть на те наскільки буде сильним контракт ти не зможеш використовувати всі свої сили, оскільки – це лише обхідний маневр і він не може дати те, що в тебе було раніше. Хоча би через те, що людська оболонка не є безмежною і буде тебе стримувати це максимум, що я зможу тобі дати. То як?
- Хи-хи, в принципів я розраховував на щось подібне.
- Тоді слухай яка твоя частина угоди…
- Так, так я знаю умови такого договору ліпше скажи, що я зможу використовувати.
- Як скажеш. Ти можеш використовувати: матеріалізацію(в цьому випадку здатність проходити крізь все, що навколо, тобто не контактувати з любими фізичними предметами), фізичні показників будуть такі ж, як у демонів, живучість(ти не помреш до тих пір поки твоє тіло не буде повністю знищене тобто спалене, підірване), здатність спустошувати бажання(такі як бажання жити, чинити опір, розмишляти тощо) тут іде багато нюансів. По перше ти не зможеш спустошувати більше ніж двох осіб одночасно. По друге багато що залежить від самої особи чим вона емоційно і психічно сильніша на сам момент спустошення, тим повільніше і слабше воно буде діяти, або в точності навпаки якщо особа буде емоційно подавлена і стривожена. По третє чим ти блищи до жертв і чим довше ти біля неї знаходишся тим швидше і сильніше буде діяти це вміння.
- добре цього хватить, я погоджуюсь на всі умови.”
Empty побачив, в моргу на вішаку, повішаний сірого кольору плащ з капюшоном,
він взяв його в руку, і одягнув на оголене тіло після чого почав проходити в підлогу, що була в нього під ногами спочатку в підлогу почали проходити ноги а за ними і інша частина тіла. Виліз він вже в місці де тримали речі пацієнтів, він знайшов джинси з ременем які на ньому досить добре сиділи, в тому ж місці Empty побачив різне взуття серед якого йому підійшли шкіряні чоботи, які він і вирішив залишити собі. Після того як він одягнувся на його обличчі появилась ляклива посмішка.
- думаю варто згадати старі часи, надіюсь ці всі роки бездіяльності не сильно відіб’ються на моїх вміннях.
В цей же день в псих лікарня була оточена поліцією, які оглядали місце злочину а в середині працівники з лабораторії шукали сліди того хто цієї ночі вбив всіх пацієнтів і робочих цієї лікарні.
В лісі рухаючись в протилежний бік від міста йшов Empty.
- думаю в мене ще буде багато нагод себе розважити, тому зараз треба зайнятися дечим біль важливішим. Майк хотів вбити слендермена, але в мене немає причин щоб це робити, чим мені зараз варто зайнятися так це пошукати собі декількох помічників, своїх власних чотирьох вершників апокаліпсису…

Бісовий госпиталь

Райдер — Fri, 14 Apr 2017 19:30:46 GMT

Бісовий госпиталь

Одного разу, звичайним, нудним осіннім днем спало нам на думку дослідити давно занедбану лікарню. Ми часто збиралися групами по 3-4 людини і шастали по заброшкам, шукаючи пригоди. Лікарня ця знаходилася недалеко від нашого містечка, в старовинному густому лісі. Проїхати туди можна було по вузькій непримітній стежці через ліс, так як головна дорога повністю покрилася непрохідними заростями.

Госпиталь починали будувати приблизно на початку минулого століття. Розміщували туди душевнохворих, а закрили і, після, частково розграбували медичний заклад з незрозумілих причин в 20-30 роках двадцятого тисячоліття. Про це місце досі ходять страшні легенди і історії, що пронизують до мозку кісток, але ми в них, звичайно ж, не вірили.

На вулиці було тепло, по небу пливли рідкісні свинцеві хмари. Погода була підходяща і ми втрьох (я, Макс і Саня) на своїх велосипедах рушили до похмурого і загадкового госпиталю.

Сюрпризи почалися ще до того, як ми доїхали до місця. Проїжджаючи по тій самій вузькій стежці, що проходить через безліч старих дерев, покритих мохом, ми раптово виявили трьох повішених на одному з дерев, одягнених в лікарняні халати. Ми не на жарт злякалися і хотіли повернути назад, але Макс, як найстарший, переконав нас продовжити шлях. Ми рвонули від висячих мерців і тут же виїхали зі зловісного лісу до не менш зловісної будівлі лікарні.

Її територія заросла бур'янами і місцями деревами. Ми залишили наші велосипеди і, не без складнощів, пробралися крізь джунглі чагарників до головного входу, усіяного травою та мохом. Центральні ворота були намертво замкнені, і ми пролізли всередину через єдине не забите вікно. Ми включили наші ліхтарі, і нашому погляду відкрився довгий, що наводить жах коридор, в одному кінці якого були завалені сходи, які колись вели на другий поверх, в іншому кінці були залізні двері під величезним іржавим замком, з маленьким вузьким віконцем на рівні очей , І по всьому коридору стояв нестерпний запах трупа. У мене здуру вирвалося: "Є тут хто?". І тут же отримав налисника від Макса. Ми, дихаючи в свої сорочки, спішно оглядали кабінети. І ось ми заходимо в кабінет, який знаходився в двох кроках від тих залізних дверей. Там ми знову не знайшли нічого путнього, однак Саня раптом щось підібрав з підлоги. Це виявилося маленькою відеокасета з написаною на ній датою «1986 р». Зрадівши знахідці, я з Сашком ще деякий час її розглядали. А Макс, сказавши, що пора йти, раптово на порозі встав, як укопаний. Через кілька секунд ми прийшли до того ж стану, коли виявили, що ті залізні двері виявились відкритими навстіж, а всередині знаходилося з сотню людських трупів. У наступну мить Макс вийшов зі ступору і, підхопивши нас за руки, помчав до рятівного вікна. Я ще ніколи так швидко не біг. Ми пострибали на велосипеди і помчали геть. Швидкості нам надав душероздираючий крик жінки з боку бісового госпиталю ...

Жаба.

mykola_steblyk — Fri, 22 Jul 2016 21:57:56 GMT

Новиччина. Невеличке село, та навіть не село, а так, присілок у східній Галичині. Саме тут не так давно почали коїтися дивні речі. У місцевих селян по ночах хтось став корів доїти. Прийде господар чи господиня рано у хлів, щоб подоїти свою корівку, а молока у корівки вже нема. І то у багатьох господарів така прикрість трапилася. То у діда Миколи, то у баби Кручихи, а тепер от і у старого Мирослава.
Скипів од злості Мирослав."Не дозволю!"
"Скільки буде потрібно сидітиму по ночах у хліві, але таки зловлю злодюгу."Сказав, і дотримав своє слово. В першу ніч даремно до ранку просидів у хліві, але вже наступної ночі над ранок почув він, що не сам. Окрім нього і корови є у хліві хтось ще. Хтось посторонній. Міцно стиснув у правій руці ножа, що його ще звечора наготував, про всяк випадок, і включив у хліві світло.
На привеликий подив нікого й нічого незвичайного Мирослав не побачив. Корова спокійнісінько стояла на своєму місці. Аж тут раптом поруч із коровою помітив він жабу. Ніколи раніше не доводилося йому бачити такої великої жаби. І погляд у неї був якийсь не природний. Наляканий, чи що? Ніби її застукали на гарячому і вона це розуміла. А ще була та жаба страшенно бридка. Вся вкрита пухирями, ніби чиряками. Здавалося, ось-ось вони почнуть тріскати і з них потече гній. Мирослав на кілька секунд розгубився і просто з подивом дивився на жабу. А потім раптом зрозумів, ніби хтось йому підказав, що це і є злодій, що саме жаба забирає молоко у корів. Скочив до жаби, схопив лівою рукою, притис до підлоги і ножем різонув по передніх лапках. Та так сильно різонув,що жаб'ячі пальці залишилися лежати на підлозі. Закричала жаба.Таким сильним пронизливим криком, що нагадував крик людини. Жіночий крик. Жахнувся Мирослав. Випустив жабу з рук, а вона рвучко стрибнула у напіввідчинені двері і зникла в нічній темряві.
В ту ніч Мирослав уже не спав. До ранку думав про нічну подію. Він був просто шокований тим, що сталося. Тим, що побачив і почув у хліві.
Зранку старий Мирослав сидів у своєму кріслі біля печі. Думки одна за одною роїлися в його голові. Раптом скрипнула хвіртка. Хтось зайшов на подвір'я. Через вікно Мирослав упізнав молоду вдову, що недавно оселилася по сусідству.Вона звідкись приїхала у Новиччину зі своєю малою чотирирічною дочкою.Сільська рада виділила для них будиночок і з тих пір вони з Мирославом стали сусідами. От тільки дружбу вдова ні з ким зі сусідів не заводила, але й не сварилася.
"Дивно, подумав Мирослав, ніколи не приходила сюди. Може хоче щось позичити?" Двері відчинилися і на поріг стала молода жінка з перебинтованими руками. Пальці на обох руках руках були відрізані. Бинти просочилися кров'ю і краплі її час від часу падали на землю. Мирослав із жахом глянув на вдову. "Нащо ти мені таке зробив, чоловіче? - спитала з докором молодиця. "Краще було б мене просто побити, але відпустити здоровою, Мені ж іще дитину вигодувати треба. як же я тепер без пальців буду?"Мирослав онімів. Він і подумати не міг, що так може бути. А вдова ще хвильку постояла в дверях. З докором подивилася на Мирослава. Скупа сльоза скотилася по її щоці. А потім повернулася і пішла геть. Онімілий від жаху старий Мирослав ще довго стояв посеред кімнати.
На слідуючий день вдова зі своєю дочкою виїхали з Новиччини. Більше їх в селі ніхто не бачив.

Невдалий розіграш

Райдер — Sun, 15 May 2016 08:24:23 GMT

- Може, не будемо знущатися над моєю дівчиною, я ж кажу, вона злякається, я б сам від такого жарту посивів на місці.- бурмочучи сказав я.
- Так -до-о-обре, все нормально буде, покричить і перестане. Ось, тримай голову, прокинься раніше Мілли і підклади до неї, ось вона верещати будет.- закінчивши фразу істеричним сміхом.
- О-о-ох ... перший і останній раз, хоч вона і любить жахи всякі, але боюся, справи погано підуть ...
- Не бійся, дівчисько у тебе не така боязка, злякається, заспокоїш.

Мілла повернулася з роботи, втомлена, навіть не повечерявши, звалилася спати. Жарт я відклав, щось мене зупиняло. Ліг поруч, обійняв, уткнувшись мені в шию, Мілла тихо засопіла, перед цим, міцно поцілував, я муркотів, як кіт, який протягом дня чекав смачну їжу, обнявши її ще міцніше. Попередньо, голову запхав у пакет і заховав під наше ліжко. Якби я знав, що ці обійми будуть останніми ... Ні за що б не відпускав її ...

Прокинувся я в одинадцятій годині, Мілла ще спала, хотів подзвонити Еріку, сказавши, що передумав, аж надто переживаю за Мілу, так як голова і правда вселяла нелюдський страх: чорні запалі очі, довга розрізана посмішка, гнилі зуби, губи місцями порвані, рот в бридкому слизу, широкі вилиці, пришитий ніс, з якого бігла кров, права сторона обличчя розрубана, видно було кістка вилиці і чола, рідке, середньої довжини волосся, місцями, немов, лисини. Муляж, як справжній. Пішов на кухню гріти чай, як хвилин через 15 пролунав сильний рев Мілли: «М-а-а-а-а-а-а-а-арк !!! А-а-а-а-а-а !!! Господи, Ма-а-а-а-а-арк !!! »

Кружка чаю випала з рук, вщент розлетілася на половину кухні. Я з неймовірною швидкістю побіг до неї. Залетівши в кімнату, Мілла втиснулася в найдальший кут кімнати, вона була біла, як крейда, в очах, немов побачила смерть, зіниці розширені до такої міри, що не було видно блакиті її очей. Обійнявши її, я практично повністю затулив собою, гладив по голові і не міг зрозуміти, що сталося:

- Марк, якого біса, ти навіщо підсунув мені цю голову !? Вона не просто лежала, я навіть не знаю, як вдалося тобі це підлаштувати ... якого біса ...
- Мілла, що? Що ти бачила? Голову? Але як? Я ж прибрав її під ліжко. - Я конкретно не розумів, що сталося.
- Під ліжко ... !? Під лі-і-іжко ... !? Ти знущаєшся!? Мало того, що я прокинулася від шереху пакета, був звук, схожий на нього, я не дала цьому значення. Було спекотно і я звісила руку з ногою, знову шурхіт, піднявшись, я озирнулася навколо, лягла назад. Думала, протяг де, а на підлозі пакетик десь, ось і шум. Давай дрімати, як відчула, як щось лиже мою руку, я відсмикнула її, якась бридка слиз стікала з пальця, вже думала, цуценя приніс, він руку лиже, глянула під ліжко, нічого немає. Через кілька секунд, я почула, як ззаду мене, чітко чулося клацання зубів, я обернулася, а там ця башка ... як жива !!! Стукала зубами і крехтіла !!!
- Дорога, пробач, невдало пожартував, ти ж любиш жахи, думав, оціниш розіграш. - Я був в шоці, придумував на ходу всяку нісенітницю, аби, щоб вона не знала, що ніхто не підкидав їй голову на ліжко.
- Я в шоці, ти ідіот, хто тобі так на мозок накапав !? Ти ж в життя до такого не додумався ... Ерік? Ця падла, так !? Говори!
- Ну-у-у-у-у ....
- Зрозуміло, він ... я йому голову зверну ...
- Вибач…
- Ох, ти дурень ... я в цій кімнаті спати не буду, хоч 10 попів осв'ятять її, кроку не ступлю.
- Добре ... добре, будемо спати в залі, поки все не владнається, все, я беру цю голову і відношу назад Еріку. - Поцілував, сказав, що дуже люблю і пішов, призупинився біля входу. - Тільки на кухні погром, розбив чашку з чаєм, поки біг до тебе.
- Що? Що сказав?
- Куплю нову, не лайся, прошу ...
- Я взагалі нічого не розумію, ти був на кухні, а-а-а-а-а-а хто був в кімнаті? Хто шарудів? Хто цією гидотою руку обмазав? Хто в мені голову підкинув?
- Ерік, це він, відповідаю, ти ж знаєш, який він спритний. - Знову придумував на ходу. Мілла все сильніше хотіла мені вмазати.
- Та це з якого тишею і швидкістю треба все було прокрутити, щоб я його не помітила? він що, рік репетирував чи що? Якого хріна!
- Майже, сам був в шоці, все, я несу голову. Кохана, прибери чашку, люблю тебе. - Знову міцний поцілунок.

Я ніс цю голову, як я взагалі погодився навіть на те, щоб принести її в наш будинок. Що за чортівня творилася в кімнаті, може мене Мілла вирішила обдурити, ніяк не зрозумію ... Я заглянув в пакет, а мене в ньому зустріла ця ідіотська морда, хоча пам'ятаю, що поклав її обличчям вниз. Перевернув назад. Тут мене тряхануло, я почув клацання ... Відкрив, а вона знову обличчям до мене, я мало не впустив пакет. Ось я біг до Еріка!

- Так, Ерік, ти де взяв цю голову !?
- Ну, що, сподобалося твоїй? .- Посмішка на обличчі сяяла.
- Та знаєш, що не оцінила. - Я розповів все, що сталося.
- Ого, підганяючи мені її, не сказали, що таке вона вміє. Круто! - Голосно засміявся.
- Тобі смішно, якого хріна !? Я тобі зараз так морду розіб'ю, не гірше цієї голови будеш! - Скриплячи зубами, кричав я.
- Все, тихо-тихо, товаришу мій, ти не пожартував, все що мені розповів ...? - Жестами рук, зображуючи білий прапор.
- А по обличчю моєму не видно? Так, спалюємо її.
- Ти що !!! - Заверещав Ерік. - Такий шедевр і спалити ??? З глузду з'їхав!?
- Ти зараз з цього моменту, цей шедевр, бачити в дзеркалі будеш, я добре можу постаратися ...
- Гаразд, до біса, пали. Розсваритися з тобою не вистачало.

Ми спалили її в урні. Голова обвуглилася, повністю оплавилася.

- Сильно Мілла налякалася ...?
- Не те слово, думав, її сердечко розірветься, потім схаменулася і я добре отримав. - Хихикнув.
- Хто голову поклав ... Містика, твою мать. Ти вибач, друже.
- Чи не відповів, де взяв її.
- Де нова комісіонка, мужик продавав якийсь. Так як я перший покупець, так мені її підігнав.
- Тварина, бити таких треба, все, я побіг! Мілла одна, боюся за неї.
- Біжи, друже, біжи ... - проводив сумним поглядом.

Я прийшов, а Мілли немає. Записка на холодильнику: «дорогий, я не можу додзвонитися до тебе, переживаю, мені зателефонувала подруга, терміново покликала, знадобилася допомога. Не втрачай, люблю тебя !!! Чашку я купила :) прийду додому, покараю: * »

Мені стало легше, вона дійсно мені дзвонила 7 разів, але звук був відключений, мабуть збився з налаштувань телефон. Вечір. Дзвоню не перестаючи, не бере трубку, а потім зовсім абонент недоступний. Мене кинуло в жар. Заліз в Інтернет, написав її подругам, всі відповіли, що її немає. Я ніч не спав. Дзвонив з ранку в поліцію, але мене відшили, сказавши, шукати будуть, тільки на третю добу. Друга ніч, я божеволію. Заново дзвоню в поліцію, ледве переконавши їх, пошуки почалися. Я не їв, не пив, не міг спати, де моя дівчинка ... Я молився, щоб вона була в порядку. Перша година ночі, я звалився з ніг, заснув. Прокинувся від шурхоту пакета, мене кинуло в піт, шум був з під ліжка. Зазирнувши туди, моє серце зупинилося, там була голова ... Голова Мілли ... Як я кричав, я не міг повірити, я бив себе, рвав на собі волосся, сподіваючись, що сплю! Взявши її голову в руки, мої сльози падали моєї Мілле на щоки, які холодні, як камінь ... очі прикриті, сині губи, які так міцно цілував ... Викликав поліцію. Мене засудили довічно. Тіло Мілли не знайшли, поховання пройшло без нього. Я намагався накласти на себе руки, дивом виживав, хоча це чудо, було для мене мукою. Лише Мілла, яка приходила уві сні, радувала мене, там я міг її обійняти і говорити, як люблю. Моя дівчинка часто підходила до стіни, за якою була ще одна камера. Вона кричала, била по ній, потім я прокидався.

- Вільний.
- Що? Не зрозумів?
- Вільний, йди. Тобі повезло.

Я був ошелешений, але мені ця свобода ні до чого ... Проходячи повз тієї камери, яку показувала мені Мілла, я побачив хлопця або чоловіка, з капюшона не бачити обличчя, я помітив, як на правій руці, вказівного пальця, одягнена голова ляльки барбі, смикаючи пальцем з одного боку в інший: «це вбивця твоєї дівчини, він сам прийшов і все розповів, підніс вагомі докази. Поки ти сидів, суд дав тобі свободу, а йому довічне ув'язнення. »

Я з криками хапаюся за грати, готовий був гризти її зубами, тільки, щоб розірвати цю суку на частини. Він зняв капюшон, у мене завмерло дихання, це був Ерік ... очі повністю чорні, паршива гнила посмішка. Мене це остаточно вбило. Я зліг у психушку, через уколи, які вводили мені, я бачив всякі жахи, але нічого не міг зробити. Тіло, немов атрофувалась. Знову ж, радувала тільки моя кохана уві сні.

Пройшло багато років. Я дізнався, що Ерік згнив в цій в'язниці, він гриз сам себе, врешті-решт, він убив себе таким способом. Перед цим, мені прийшов від нього лист: «Марк, прости, бережи себе, живи ... в мені живе воно, тільки померши, я звільнюся ...»

Тепер я самотній, біль всередині мене з'їдає, скоро прийде і мій час.

Інструкція небіжчику початківцю

Райдер — Sun, 21 Feb 2016 13:24:50 GMT

Якщо ви померли, робіть наступне:
1. Лежіть, не подаючи ознак життя. Було б непогано померти в пристойній позі, але це вже як пощастить.
2. Не приймайте близько до серця горе родичів. Нікому ви нахрін не потрібні. Цілком можливо, що їх горе - звичайна неадекватна реакція на радість, що звалилася на них.
3. Поставтеся філософськи до того факту, що вас впустять з носилок п'яні в як чіп санітари, а в морзі потягнуть за ногу по підлозі, так як зламалася каталка.
4. Ні в якому разі не знімайте з ноги бирку і стежте, щоб її не підмінили. У морзі всякі валяються. Втративши бирку, ви можете опинитися в тісній, наспіх збитій труні, а не в тiй більш-менш пристойній, яку вам замовлять родичі.
5. Не влаштовуйте в морзі сцен з криками: "Я ж живий!" , "Що все це значить?!" , "Як я тут опинився?!"
Раз опинився, значить так і треба.
6. Повернувшись додому в труні, не здумайте відразу сісти до телевізора дивитися порнушку або до комп'ютера догравати недопройденний рівень в DIABLO. Спочатку дочекайтеся, поки всі вгамуються, і напийтесь чаю / пива на кухні. Небіжчик перед екраном зі склянкою в руці - це вже занадто.
7. Лягаючи в труну, прихопіть з собою ломик і пару пачок сигарет, які точно не завадять. Любителям читання, варто взяти книгу О. Чернокошкіна "Живий серед мертвих", яка дуже допоможе скоротати час до кінця похорону.
8. Не ворушіться в труні при винесенні тіла, як і не вискакуйте з ньеї, для того щоб допомогти спустити труну по сходах - впораються самі. Чи не хапайте жінок за різні апетитні місця. Для небіжчика це несолідно.
9. Пам'ятайте, що вилазити з могилки на прогулянку можна тільки з півночі. Перші ночі не йдіть далеко від могили, щоб не заблукати серед незнайомих хрестів і пам'ятників. Постарайтеся повернутися до першого крику цвинтарного доглядача.
10. Якщо ви все-таки заблукали, залишайтеся на місці до світанку. О шостій ранку займіть чергу до адміністрації кладовища. Вас, звичайно оштрафують за порушення правил внутрішнього розпорядку, але могилу знайти допоможуть, може бути, навіть в той же день.
11. Ніколи не гуляйте по головній алеї. На будь-якому цвинтарі це традиційне місце головних гонок гробів на коліщатках.
12. Не переслідуйте одиноких перехожих. Нападайте на них несподівано, вискакуючи з кущів або з-під землі.
13. Час від часу навідуйтеся до родичів і друзів, заглядайте до них у вікна. Це допоможе їм зберігати пам'ять про вас.

Сонні міражі

Райдер — Thu, 31 Dec 2015 13:13:39 GMT

Дівчина була прикріплена до стелі, зі зав'язаними руками і ногами, вона кричала і молила про пощаду, перед її обличчям крутилися гострі лопасті, які наближалися все ближче. Через кілька хвилин вони розрубали безневинну дівчину з голови, до ніг, всі частини її тіла валялися на підлозі. За всім цим спостерігав якийсь невідомий чоловік в темному, який по всій видимості управляв убивчою машиною. Джеймс різко прокинувся, це був черговий його кошмар, в принципі як і завжди, адже він страждає від безсоння і страшними снами, де люди один за одним помирають в муках, кричачи і кличучи на допомогу. Хлопець живе не в дуже благополучній родині, тому йому все дається нелегко, ще ці різні видіння, ніби він проклятий. Батько його поїхав у відрядження, дбала про сина тільки мати, яка була досить доброю і відповідальною. Вона звичайно ж переживала за свого сина, так як він був в обіймах мук.

Джеймс як і всі хлопці любив грати у футбол, але на цей раз пограти не вийшло, у нього сильно боліла голова, знову почалися видіння. Було 11:00 ночі, хлопець лежав на ліжку і дивився у вікно, після чого відвернувся до стіни почавши засипати. Поки він був відвернутий, за цим вікном з'явився силует, хтось або щось спостерігає за ним, в упор стоячи біля вікна. Він різко повернувся подивитися в бік вікна, але там, на жаль, нікого не було. Лежав в повній темряві, позаду нього лунали якісь дивні звуки, і нарешті, його організм впав у сон. Молода пара йшла по темному провулку і обіймалася, все б було добре, поки за ними не стала іти слідом людина, яка не мала ніякого відношення до їх. Він наближався все ближче і ближче, як раптом бере дівчину за волосся і кидає на асфальт, починаючи різати її в живіт. Хлопець вирішив втекти, але незнайомець схопив його за капюшон і почав встромляти йому в очі якісь гострі предмети.Джеймс знову прокинувся з криками і жахом, весь в поту.

Справа в тому, що хлопчина давно мучиться з цими кошмарами, через них вся сім'я навіть була змушена переїхати в інше місто, де синові буде комфортно. Але ні, марно, сни все одно переслідують його. При цьому кожен раз, вони стають все жорсткіші, крові і вбивств больше. Шла 3 ніч, на цей раз Джей не хотів засинати, бо йому набридли ці запеклі видіння. Але він був змушений, його мама змусила поспати хоча б трохи, адже завтра на навчання. Очі його закрилися, все заспокоїлося. Машина їхала на всій швидкості вздовж дороги, яка вела в цілковиту темряву, де ніби була пустота. Її шини лопнули, і двигун заглох, водій сидів в страху, дивлячись в лобове скло, на нього йшов чийсь силует, після чого він пропав. Чоловік сидів в жаху і подиві, озирався навколо, як раптом на заднім сидінні його схопив той самий силует, почав різати горло осколком скла, різав там смачно, що голова була повністю відрізана. Джеймс в черговий раз опритомнів, як до речі, через 30 хвилин якраз на навчання.

У школі він намагався не розповідати нікому про свої сни, не хотів піднімати цю тему. Та у нього була подруга, якій він все передавав, навіть занадто особисте. Джеймс писав страшні історії, після кожного сну, він сідав за стіл, заходив в соціальну мережу , і починав писати черговий сюжет, придуманий його сонною фантазією. Йому в голову іноді приходила думка, а що, якщо все це відбувається через його історій, чим більше історій, тим більше і жорсткіше кошмари ... Та ні, для нього це було марення, він не хотів вірити в це, і продовжував писати свої твори. Еавчальний день закінчився, хлопець повернувся додому, і вирішив прилягти відпочити, як спеціально, його тіло занурилося в міцний сон, звичайно, адже він не спав майже всю ніч. Його мама сиділа на страхітливому кріслі, в темній кімнаті. До її ока наближався шприц, той самий чоловік у чорному наближав його до ока матері, після чого нарешті штрикнув. Жінка кричала від болю, в її оці був укол, через кілька хвилин невідомий почав відрубувати їй всі частини тіла, на останок відрубав найголовніше, голову. Син прокинувся в сльозах, він кричав на всю кімнату, кличучи на допомогу, мама забігла в кімнату і почала його заспокоювати.
-Що На цей раз там було - вимовила зі спокоєм мати.
-Ти ... - Пробурмотів син.
Жінка нічого не сказавши, вирушила на кухню, де продовжила готувати вечерю.

Новий день. Джеймс після довгої гри з хлопцями у футбол, йшов спокійно додому. Зайшовши в квартиру, перед ним був великий бардак, все було вгору дном. Хлопець бігав по кімнатах у пошуках матері, її ніде не було. Зайшовши на кухню, він побачив її труп. Вона була підвішена до стіни, її руки були в порізах, горло порізано, а ноги звисали НЕ тронутими. Підліток впав у депресію, і почав спеціально засипати, навіть забувши, що йому треба написати історію, а адже він пише їх щодня. Він заснув. На цей раз в сюжеті був Джеймс ключовим героєм, хлопець був в темній кімнаті, перед ним стояв той самий вбивця, який всіх ґвалтував у снах, він був у темному капюшоні, чорному плащі, в моторошних ботинках. Обличчя не було видно, поки він не зняв капюшон, і не показав його. Це був Джей, точніше паралельний Джей, який вбивав невинних людей. Підліток запитав сам себе
-Навіщо Ти вбиваєш людей!
-Тому, Що ти їх вбиваєш, а я змушений все реалізовувати.
Після чого вбивця кинув гострий бумеранг в хлопця і той упав без голови. На цей раз Джеймс упав з дивана. Він встав і пішов на вулицю, вийшовши на дорогу, стояв дивлячись на машину, яка їхала з усією швидкістю на нього. Хлопець був збитий насмерть. Так само як і всі герої в його снах, були приречені на різні смерті, адже вони теж існують насправді, як і він. Чим же пов'язані історії, написані Джеймсом з усім цим сюжетом? Тим, що після написання, все реалізовувалося в реальному житті з тими, хто снився йому у снах.

Пекельний охоронець

Райдер — Wed, 30 Dec 2015 13:02:00 GMT

Всім привіт, мене звати Аня. Я звичайна дівчина, яка навчається в школі вже в десятому класі. Клас у нас хороший, дружний і всі в ньому горою! До того ж, дівчаток мало, а хлопчиків багато - сама досконалість для мене.
З самого дитячого садка мене переслідувало відчуття, що за мною хтось наглядає, ну тобто щоб охороняти, а не вбити. Кожен раз коли я питала у подруги подивитися що йде поруч зі мною ззаду, вона просто кивала головою на знак заперечення і казала, що нічого вона не бачить. Але я ж відчуваю!

Коли мені було 12, я зрозуміла, що так просто жити нереально. Я почала вдивлятися на дрібні деталі і як тільки розуміла, що ось-ось хтось з'явитися ззаду, я різко поверталася. До речі як не дивно - там нікого і не було.
Після, я взагалі намагалася розповісти це мамі, але та всього лише сміялась і говорила, що у мене просто з'явився уявний друг. А знаєте? Мені було страшно! Навіть якщо він не вбив мене тоді, можливо, він просто придумує план.
Я вечорами сиділа і дивилася телевізор, думаючи лише про те, як відректися від світу цього і забути про ті самі відчуття. Але не тут-то було! Я знову відчувала дихання в свою спину і пофиркування. Судячи зі звуків, це була точно не людина!

На ранок я читала статті в інтернеті, в яких йшлося про пекельний пса, а тобто - Цербер. Потім мене нахлинуло ... Я покрилася потом, по тілу пробігли мурашки, а руки тремтіли. Я зрозуміла, що саме ця істота мене переслідує!

Тепер щовечора я сиділа і дивилася в екран телефону. Я тільки й робила, що читала статті ... З кожним прочитаним повідомленням про Цербера - по мені проходив піт і величезна кількість мурашок. Я нібито вже відчувала його, але не розуміла де він.

Через десять років я зрозуміла, що тепер він мені не ворог і ніколи їм навіть не був. Він просто був поруч і захищав від бід...

Дядьку, за що ви мене поховали ??

Райдер — Fri, 18 Dec 2015 23:06:48 GMT

В одному дворі трапилося відразу два нещастя: у дитячому садку ні з того ні з сього померли дві дитини. Хлопчик і дівчинка. Дві абсолютно здорові дитини просто не прокинулися після денного сну. Приїхала швидка. Лікар констатував смерть, взяли щось там на експертизу. Ясна річ міліція, всі бігають, завідуюча трясеться, нянечки в істериці. Батьки дітей жили в одному будинку, тільки в різних під'їздах. Звичайно, це був шок для всіх. Місто було невеликим, і всі були вражені таким розкладом, а найголовніше, так і не змогли лікарі відразу сказати, від чого діти раптом померли.

Тіла дітей батьки забрали додому, щоб обмити і приготувати до поховання. Так як померли після обіду, похорони призначили на наступний день вранці.

Прийшли всі родичі, сусіди, та практично все місто зібралося. Всі допомагали, хто чим міг. Увечері тіла дітей обмили, закрили в білі покривала, бо за традицією після обмивання дивитися на тіла померлих в жодному разі не можна і, завершивши всі приготування, залишили до ранку.

Вранці трапилося неймовірне. В одну з квартир, в якій трапилося горе, примчав лікар, який приїжджав на швидкій констатувати смерть. Він був у жахливому стані, як ніби не спав всю ніч, з переляканими очима. Він стукав у двері і, коли йому відчинили, намагався прорватися в кімнату, де лежало тіло мертвої дівчинки. Родичі затримали його і стали питати, що сталося. Він почав говорити, щоб йому дозволили ще раз поглянути на тіло. Мова його була обривистою і незв'язною, він щось говорив про лікарську помилку, про те, що треба переконатися, тощо.

У матері почалася істерика, родичі спробували випровадити схибленого доктора, але він впав перед ними на коліна і благав, що він навіть дивитися на тіло не буде, просто витягніть руку з-під білого простирадла, мовляв, я, не дивлячись, зроблю лише невеликий надріз на долоньці, що цього буде достатньо. Але вперед вийшов батько дівчинки і сказав, що після обмивання він нікому не дозволить осквернити тіло його дочки і, якщо лікар зараз же не піде, він просто-напросто спустить його зі сходів. Родичі виштовхали лікаря за двері, чоловіки спустилися з ним вниз, щоб переконатися, що той пішов.

Як вони сказали, той, вийшовши на вулицю, відразу схопившись за голову, кинувся в інший під'їзд, де до похорону готувалася сім'я хлопчика. Там, за словами очевидців, сталася та ж сцена, але з однією відмінністю: батьки хлопчика, видно, готові вхопитися за будь-яку надію, дозволили йому підійти до тіла. Лікар підійшов до столу, на якому лежав хлопчик, взяв його руку і скальпелем зробив невеликий, але глибокий надріз. Відразу ж з рани закапала кров. Коли лікар побачив це, він одразу став кричати, щоб терміново дзвонили в швидку і викликали бригаду, що дитина жива, і його ще можна врятувати. Комусь він кричав, щоб бігли в іншій під'їзд, зупинили похорон, що є ймовірність, що дівчинка теж жива.

Приїхала машина швидкої допомоги. Хлопчика відвезли в лікарню. Попередити іншу сім'ю не встигли - коли родич прибіг до них, ті вже виїхали на кладовище. Він взяв таксі, але не встиг. Коли він приїхав, тіло дівчинку вже закопали. Батьки дівчинки ні в яку не погоджувалися викопувати тіло назад, боячись, що це опоганить її.

Коли люди, які проводжали дівчинку в останню путь на цвинтар, повернулися у двір на поминки, вони побачили машину швидкої допомоги, з якої щасливі батьки виносили на руках плачучого хлопчика. Він плакав і скаржився, що дуже болить порізана ручка.

Для ексгумації дівчинки в міліцію звернулася головлікар лікарні, в якій «ожив» хлопчик. Дозволи через вищі інстанції домоглися тільки на наступний день. Коли могилу розкопали, всі були вражені. Навіть дорослі чоловіки, працівники кладовища, які були свідками багато чого, стояли і плакали: тіло дівчинки було вивернуте в неприродній позі. Біле покривало було в деяких місцях розірвано, рот був відкритий і повністю забитий піском. Було видно, що, прокинувшись, вона боролася за своє життя, але під вагою піску просто задихнулася.

У чому ж містика? - Запитаєте ви. А справа в тому, що в той страшний день вночі лікарю приснилася дівчинка. Вона стояла, як жива, хоча живою він її ніколи не бачив. У сні вона тормошила його і намагалася розбудити зі словами: «Дядьку, навіщо ви мене поховали? Дядьку, за що ви мене поховали? »
Лікар назавжди пішов з лікарні і більше ніколи не займався лікуванням. Він так і не зміг пробачити собі, що не врятував дівчинку, хоча й здогадався, що можна встигнути врятувати хлопчика.

Виховані діти не спотворюють облич

Райдер — Sat, 14 Nov 2015 21:53:44 GMT

Спочатку пропала молода жінка - проводжала чоловіка в місто, назад йшла через ліс, але до свого будинку не дійшла.

Потім - літній (по сільським міркам, 62 роки) чоловік, який збирав черемшу.

Відразу ж, не встигло слідство розкрутитися - зникли двоє дітей.

Місцеві міліціонери вирішили, що мають справу з маніяком. Жителям, що рветься прочесати ліс, веліли сидіти вечорами по домівках, а самі запросили з міста допомогу.

Але хіба людей вдома втримаєш?

На наступний же день прибігла дівчинка - шукала козу, яка вічно забирається куди попало, а у покинутого будинку на відшибі, за лісовий смугою, де трава вище людини, в цій самій траві хтось дихає. Не як людина і не як звір, а так, немов повітря через трубку втягує - насилу, зі свистом.

Тут вже мужики зірвалися. Міліцейського авторитету зупинити їх не вистачило, так що разом і пішли.

«Маніяка» знайшли першим. Він спорудив щось на зразок гільйотини, але замість леза вниз падав важкий камінь. Цим каменем його голову про плаху і розтрощило. Труп, що стоїть на колінах перед плахою, тримався на лахмітті шийних м'язів.

Решта трупів були в погребі. Двоє були вбиті - забиті до смерті звичайної палицею. Двоє, чоловік і дівчинка, як потім з'ясувалося, померли від зупинки серця, ніяких слідів фізичного насильства на них не було.

Він жив там таємно близько двох тижнів. Звідки прийшов - встановити не вдалося. Нічого не їв, був виснажений. На тілі виявилися численні синці, подряпини різної давності - очевидно, щодня катував сам себе. Нігті на руках були здерті. У кутку кімнати, де він влаштував собі лежанку, валялися аркуші паперу - цілі, зім'яті або роздерті на шматки. На кожному аркуші було по одній або дві фрази, іноді спроба написати щось закінчувалася лютими штрихами. Найчастіше зустрічалися слова «вибачте», «допоможіть» і «здохни».

«Сьогодні +4 серпня», - розірвано на дрібні шматочки.

«Вибачте вибачте вона мене побачила я не хотів вона б усім розповіла вона так кричала».

«Будь-яке дзеркало, будь-яке !!!».

«Всі, всі ви, всі, нехай ви всі ось так».

З пудрениці жінки, яка загинула першою, було витягнуто дзеркало. За будинком була виявлена купа скляної крихти, в якій впізнали подрібнені дзеркала. Не розбиті, а цілеспрямовано стовчені в дрібне кришиво.

Версія про порушення психіки невпізнаного вбивці була цілком логічною, залишалося ідентифікувати його. Перший дзвіночок продзвенів у звіті патологоанатома: з роздроблених кісток черепа скласти цілісну картину було неможливо, але самих цих кісток було в два рази більше, ніж потрібно.

Будь у наших фахівців потужна техніка і програми, якими забезпечені західні медексперти, можна було б щось довести. Але малюнок, прикладений до звіту - приблизна реконструкція черепа вбивці - виглядав просто смішно і безглуздо. І страшно, бо витягнуті вперед щелепи, зрощені на подобу труби, не могли перебувати на людському обличчі. Очниці, на думку патологоанатома, були краплевидними, витягнутими в сторону цього рила.

Історія отримала деякий резонанс, на місце вбивства періодично приїжджали допитливі - є така особлива порода людей.

Двоє з них - студенти, парочка, описували свою «вилазку» на диктофон. Подальше відомо з цього запису.

У порожньому будинку вони виявили сліди попередніх відвідувачів, недавні написи на стінах і антикварну, XIX століття, листівку із серії про хороші манери. На листівці була зображена дівчинка, що стояла на колінах на пуфику у трюмо і показує своєму відображенню язик. Напис свідчив: «Виховані діти не спотворюють облич, бо ризикують залишитися такими назавжди».

Наступною знахідкою було запорошене дзеркало на столі. Останні зв'язні слова на диктофоні були такі:

ВОНА: Дурень, ти що рукавом, я зараз ганчірку принесу (пішов в іншу кімнату).

ВІН: Слухай, так воно криве якесь! Дивися, який у мене роооооо ...

Звук «о» все тягнувся, немов хлопець не міг закрити рот, стаючи все голосніше, поки не перекрився вереском дівчини.

Дівчину знайшли на тому ж місці, причина смерті - зупинка серця.

Він покінчив із собою, стрибнувши в колодязь, попередньо роздерши своє обличчя, голову і плечі нігтями.

Кістки його черепа були деформовані неможливим чином - верхня щелепа вигиналася так, що не закривається паща доходила до надбрівних дуг, поглинувши отвір носа і розвівши очі в сторони, до вух. Нижня щелепа зрослася підборідним виступом з ключицями.

Обличчя дівчини було знівечене тільки з одного боку - з того, який було б видно в дзеркалі, якби воно стояло на столі. У гротескному вираженні жаху правий її очей був розкрите, і витріщене. Не тільки очниця, але й саме очне яблуко були збільшені більш ніж у два рази.

Дзеркала в кімнаті не було.

Через чотири дні слідчий, який вів цю справу, не вийшов на роботу і кинув мені на пошту листа з проханням якнайшвидше зайти до нього додому.

Вхідні двері були відчинені, до дверей спальні скотчем був приклеєний конверт. На самих дверей - напис: «Я в спальні. Спочатку прочитай ».

Це був дуже короткий звіт про останній день його життя.

«Я скопіював листівку. Не знаю, навіщо. Не знаю, в ній чи справа, але, про всяк випадок, ксерокопію я спалив.

Дзеркало, дійсно, підходить будь-яке.

Сталося раптово, рано вранці, в 5:35, коли зайшов у ванну голитися. Боляче не було. І зараз не боляче.

У дзеркало виглядати необов'язково, досить опинитися в полі його відображення. Щоразу все гірше. Намагався щось виправити, стоячи перед дзеркалом. Ще гірше. Дзеркала завісив.

Зір в нормі, хоча бачу в основному своє ж око. Слух в нормі. Тиск підвищений, пульс прискорений, серце б'ється з перервами. Температура низька - 35,4 градуса.

Підвищеної агресивності за собою не помітив, однак думка взяти зброю, вийти на вулицю і захопити з собою якомога більше чоловік - була. Мотив такий: вони не винні, але і я не винен, так чому це мені одному? Але думка цю відкинув досить легко.

Не можу не думати про справу ХХХХ-ХХХ. Відчуваю навіть задоволення від того, що мені не потрібно винаходити подібний спосіб самогубства.

Приношу вибачення за те, що не даю можливості досліджувати себе, але існувати в подібному вигляді не можу.

Заповіт написати не встиг. Хотів би, щоб квартира дісталася дочці від першого шлюбу ».

Я викликав колег, і в спальню ми зайшли разом. Він лежав на ліжку, підстеливши під голову клейонку. Стріляючи в праве вухо, до лівого він притискав подушку, тому крові практично не було видно. Поруч на тумбочці лежали всі його готівкові гроші та документи.

Те, що залишилося від обличя, нагадало нам його звичку хмуритися, від чого через весь лоб пролягала вертикальна зморшка. Зараз все його обличчя, від підборіддя до чола, було розділено вертикальною щілиною, в яку провалилися рот і ніс, а очниці розташовувалися одна навпроти одної. Стріляючи у вухо, він вибив собі обидва ока.

Протягом місяця наш відділ був розформований. Більшість з нас змінили рід діяльності. Новини один про одного ми намагаємося не дізнаватися. Щоразу, підходячи до дзеркала, я обливаюся холодним потом і згадую: «Дзеркало, дійсно, підходить будь-яке».

Зомбовані

Райдер — Fri, 30 Oct 2015 08:34:42 GMT

Погода була прекрасна, як раз така, коли вийти і прогулятися було тільки в радість. Я йшла повільно, роздивляючись вітрини і вивіски, мені ніколи не вдавалося нормально розглядати нове для мене місто. Переїхавши сюди п'ять років тому, вступивши до університету, я займалася лише навчанням і часу на прогулянки не було. І ось, я вивчилася і вирішила залишитися тут і працювати. Роботу дали за напрямком. І ось настала довгоочікувана відпустка, і весь вільний час я вирішила присвятити собі.
Дійшовши до ринкової площі я зустріла трьох дівчат з книгами. Вони роздавали ці книги і щось розповідали про померлих та бога. Мені стало цікаво, і тільки тому я вирішила підійти.
- Вітаю, дочка моя. - Доброзичливо вимовила одна з дівчат. - Вам цікаво?
Вона з посмішкою простягнула мені книжку і відкрила її.
- Подивіться на ці рядки. - Продовжила вона.
Швиденько глянувши, до мене дійшов сенс написаного.
- А як це можливо? - Заради пристойності поцікавилася я. - Як бог допоможе нам веруть померлих?
Дівчина прикрила рот, намагаючись приховати сміх. Мабуть вона сама в це не вірила.
- Я тільки книги роздаю, а що ці сектанти роблять розуму не прикладу. Я ж просто студентка, підробляю.
Побалакавши і посміявшись від душі, ми познайомились, і вирішили, заради сміху, подивитися на зустріч цих сектантів.

Секта розташовувалась в невисокому будинку, схожому на гуртожиток. Коли ми увійшли, нам дали ключі від кімнати, щоб ми переодяглися.
- Вибачте дівчата, - звернулася до нас жінка з добродушною усмішкою. - До нас не можна в такому вигляді.
На нас були вельми короткі спіднички і відкриті літні маєчки.
Переодягнувшись ми увійшли у великий зал, кілька людей, близько двадцяти, обернувшись, привітали нас.
Ми сіли на задньому ряду.
Все про що там говорили, здавалося абсурдом. Ми ледве стримували сміх. І хоча ми розуміли, що всі ці люди втратили своїх близьких, вся обстановка виглядала до сміху неправдоподібною.
Вони багато говорили про те, що бог поверне нам наших близьких, якщо всі будуть молитися правильно, і правильно молилися ті, хто добре жертвував на потреби секти.

Після першої частини марення, ми вирішили піти додому. Зайшовши в кімнату, щоб зняти з себе видані нам балахони, ми ще раз зі сміхом обговорили подію.
Лера вийшла з кімнати, щоб знайти жінку яка дала нам ключ. Я швиденько склала наші балахончики і вийшла слідом.
Прочекавши кілька хвилин, я пішла по коридору в пошуках своєї нової подруги. Знайшла я її швидко, вона стояла біля вікна, разом з усміхненою жінкою і про щось говорила.
- Лера, куди ти втекла?
- Ми вирішили поговорити, - відповіла за неї жінка. - І вона вирішила залишитися з нами.
- Залишитися? - Стрепенулася я. - Тобто як це?
- Я буду жити в цьому будинку і молитися, приносити користь братам і сестрам. - Із серйозним тоном відповіла вона.
- Знаєш, - відповіла я, ледве стримуючи себе - Ходімо но звідси.
Я схопила її за руку і потягла до виходу. Вона намагалася вивільнитися і постійно впиралася. Дійшло до того, що вона стала дряпатися і кусатися.
- Та що з тобою! - Крикнула я, відсмикнувши руку.
Лера раптом завмерла. Озирнувшись по сторонах вона прийшла в себе.
- Що відбувається? - Запитала вона, поплескавши себе по щоках. - Якого біса?!
- Ходімо швидше звідси.
Обернувшись, я побачила ту саму жінку і двох чоловіків. І обличя їх були не такими доброзичливими як раніше.
- Тримайте їх! - Крикнула жінка. - Не дайте їм піти.
Ми, щосили, рвонули прямо по коридору. Троє сектантів, швидко наближалися. Лера вбігла в одну з кімната, а я слідом за нею закрилася зсередини.
- Що робити? - Запанікувала Лера.
- Треба дзвонити в поліцію.
Телефон був тільки у мене, Лера впустила свій коли бігла.
Але не встигла я набрати номер, як слабкі двері затріщали і в неї вломилися двоє.
- На балкон, крикнула я.
Лера вискочила на балкон потягнувши мене за руку за собою. Але мене схопив один з переслідувачів за ногу і я впала. За ногу мене тягнув один з чоловіків, а Лера намагалася витягнути мене на балкон. Другою ногою я почала відбиватися від кривдника. Відбившись мені вдалося встати. Лера продовжувала тягнути мене до себе, але коли мене відпустили, вона не втрималася на ногах і впала на підлогу.
- Лера!
Я спробувала підняти подругу, але вона не вставала. Її тіло стало ніби іграшковим, ганчірковим. Переслідувачі тим часом довбали в двері балкону. З під голови Лери з'явилась калюжка крові.
Я, побачивши, що дверцята ось ось розвалиться, перелізла через балконні ґрати, приготувалася стрибнути. Але мене встигли схопити.

Я сиділа на підлозі і терла ганчіркою підлогу. До мене підійшла сестра Анна і присіла поруч.
- Як ти себе почуваєш?
- Добре.
- Ти молилася сьогодні?
- Так.
- А ліки пила?
- Так сестра?
- Молися, дитя моє, і ти зможеш побачити свою подругу.
- Сподіваюся їй там добре.
- Там всім добре ...
Я продовжила терти підлогу. Сьогодні я знову буду молитися.