Півроку тому я зіткнувся з незвіданим. Почнемо з того, що я захворів і мені довелося лягти в лікарню. Лікарняна метушня втомлювала, але тут вже не посперечаєшся. Перші тижні я просидів у палаті, бо мені сказали, що залишуся я тут надовго. І все б нічого, але ночі в лікарні були нестерпні. Щось схоже на скрегіт і стогони внизу не давали заснути. А від розпитувань лікарі лише відмахувалися, посилаючись на марення від температури. На третій тиждень до мене в палату підселили Антона, трохи дивного хлопця. Але це краще самотності. І в одну з ночей я нарешті заснув, не чуючи страшних звуків. Я не знаю, скільки проспав, але розбудив мене переляканий Антон. Його трясло, він був весь спітнілий і бурмотів нісенітницю, що його хтось кличе. Я сказав, що це всього лише кошмар, і відвернувся на інший бік.
Вранці, коли мене розбудили на процедури, я дізнався, що мій сусід по палаті зник. Цілий день я не знаходив собі місця і вирішив дізнатися про цю лікарню якомога більше. Розпитувати персонал було марно, тому я попросив свого друга полазити в інтернеті.
Але, через пару годин, друг сказав, що нічого страшного тут не було - в 60-тих пропала медсестра і тільки.
Знову ніч. Я прислухався, але було тихо. Лише медсестри розмовляли на посту. Я закрив очі і провалився в темряву.

- Андрію ...

Я схопився і озирнувся. Нікого. І знову:

- Андрію ... - ламаний голос проникав прямо в душу.

Я схопився і пішов на поклик, немов на автопілоті я рухався до сходів вниз.
Медсестри вже спали, тому ніхто не йде за мною.

- Андрію ...

Я спустився до дверей, що вели в підвал. Темрява. Я побачив лише її, коли відчинив двері. Благо, у мене є ліхтарик на телефоні, я його включив і пішов вперед.
Обшарпані стіни, запах іржі і вогкість - цілком нормально для такого місця.

- Андрію ... - почулося вже ближче.

Я дійшов ще до одних дверей. Відкривши її, я ахнув - усюди кров і шматки м'яса, а в кутку лежить маса, яка пару днів тому була Антоном. Я мимоволі закричав, мені на плечі лягла чиясь рука ... з кігтями. Я обернувся і побачив дівчину в медичному одязі. Медсестра? Я позадкував до стіни, а вона підходила все ближче і шепотіла:

- Не бійся мене, я ж медсестра.

Її голос звучав як тисяча голосів, він бився ехом об стіни і повертався назад. Мене скував страх, вона була зовсім поруч.

- Не бійся ...

І воно стрибнуло на мене, жадібно відкушуючи м'ясо від моєї руки. Її довгі кігті розрізали моє тіло так само, як гарячий ніж масло. Я втратив свідомість від болю.
Отямився я в світлій кімнаті весь в трубках. Я ЖИВИЙ!
Після я розпитав медсестру, і вона сказала, що мене знайшли на сходах, а рани мої вони невідомого походження.

Я сам до кінця не розібрався, що було в ту ніч, і хто мешкає в тому підвалі. Але я знаю, що я бачив те, що бачив. І шрами на моєму тілі будуть нагадувати мені про це все життя.