Сонце було в зеніті. Через тиждень у сім'ї Бріксів намічался святкова вечеря на честь 25-річчя Моллі - дочки місіс Брук. Мати іменинниці зібралася зробити святковий подарунок своїй коханій доньці і за ним їй довелося їхати в Кембридж, а Моллі залишилася вдома.
Брук дуже любила свою дочку, так як вона була єдиною і довгоочікуваною дитиною в сім'ї. День уже підходив до кінця, коли Брук поверталися додому, на задньому сидінні її машини в красивій святковій упаковці лежало красиве діамантове намисто. Вже під'їхавши до початку вулиці Брук відразу побачила пожежні машини і машину швидкої допомоги, проїхавши ще 10 метрів, жінка зрозуміла, що пожежа була в її будинку. Вибігши з машини, стурбована мати одразу побігла до лікаря:
- Що з моєю дочкою? Вона жива?
- Поки, тіло вашої дочки не виявлено.
На обличчі Брук промайнуло сум'яття ... Якщо тіло не виявлено, значить або Моллі кудись пішла і не застала пожежа, або вона згоріла до тла заживо. Роздуми бідної матері перервав голос пожежника, вибігаючого з дому:
- Тіло дівчини було знайдено на другому поверсі, - захеканим голосом пробурмотів чоловік.
- Місіс Брук, Вам доведеться їхати з нами для впізнання тіла ... - все тим же монотонним голосом пробурмотів лікар.
Брук не чула нічого, її вразив ультразвуковий гудок і вона мовчки пішла до себе в машину.
Мати зажадала їхати в своїй машині, так як у неї не було грошей повертатися назад самій.
Всю дорогу бідна жінка заспокоювала себе лише тим, що це може бути не її дочка, наприклад до Моллі прийшла подруга, коли її не було вдома, але всі припущення не підходили.
Приїхавши в морг Брук зовсім зневірилася. Вона сиділа в очікуванні на лаві в коридорі. Стіни тьмяного темно-зеленого кольору, ніби тиснули на бідну матір ... Їй було важко. До цього вона не розуміла що сталося і видно тільки зараз почала потихеньку приходити в себе.
- Заходьте! - Почувся голос дівчини, яка зараз працювала з тілом.
Місіс Брук увійшла в палату в гордій тиші. Простирадло, злегка прикривало понівечене тіло дівчини, але потім показалося обгоріле обличчя. Рука була спалена до кістки, видно бідолаха ще намагалася відкрити двері своєї кімнати, що б утекти. Тут, Брук охопив переляк: це була її дочка.
Подекуди залишилося світле волосся, сережка, дивом уціліла в правому вусі Моллі, яка була подарована люблячою мамою на попередній день народження. У другій руці дівчина тримала обвуглену червону стрічку.
Це була вона. Бідна жінка не могла більше дивитися на це.
Брук вибігла вся в сльозах з цього огидного приміщення і попрямувала прямо в машину, не звертаючи уваги на крики лікарів.
Нарешті опинившись у машині Місіс Брук почала усвідомлювати, що тільки що сталося: у неї згорів будинок і єдина людина, якій вона була потрібна - її дочка.
Більше вона не могла цього терпіти, вона рушила і поїхала до знайомої.
Рівно через тиждень бідну дівчинку поховали. Поминки влаштовувати не стали. На кладовищі було всього дві людини - мати і її подруга.
Бідна жінка настільки не хотіла привертати увагу до несподіваної смерті дочки, що навіть не стала влаштовувати поминки.
- Боже мій, моя донечко, чому все складається так? Чим я це заслужила? - Молилася, стоячи на колінах Біля труни Моллі бідна Брук.
- Заспокойся, вже нічого не виправити, треба продовжувати жити! - Намагалася заспокоїти самотню матір подруга.
Але жінка ніби не чула її, вона посто ридала і звинувачувала в усьому себе.
На наступний день Брук розбудив телефонний дзвінок. Спочатку вона його проігнорувала, але потім у неї навіть з'явився інтерес, хто може так наполегливо дзвонити? Підійшовши до столу, Брук взяла телефон і, побачивши на ньому ім'я своєї дочки, кинула його назад на стіл. У голові бідної жінки пронісся жах. Може бути її дочка жива, а вона просто помилилася при впізнанні. Але, Боже, бути цього не може, адже телефон бідної дівчинки згорів разом з нею. Мати зовсім заплуталася, вона сіла на диван, підігнувши під себе ноги і гіпнотизуючим поглядом стала дивитися на телефон. Через пару хвилин телефон знову задзвонив і на його екрані було написано: Моллі. Стурбована Брук дочекалася кінця дзвінка і крізь сльози схопила телефон і набрала пропущені виклики.
Довгі гудки приводили мати в сказ, нарешті трубку взяли:
- Ало ... Алооо, дочко, це ти, - схлипуючим голосом запитала стривожена мати.
- Мамо, здрастуй! Все в порядку, це я, заспокойся, - спокійним голосом відповіла її дочка.
- Що? Донечко! Кохана моя ... Ти де? Що з тобою? Відповідай, - Брук говорила дуже швидко, але сльози так само продовжували котитися по її обличчю.
- Мам, я на цвинтарі, завтра мій день народження ... Я хочу провести його з тобою, пам'ятаєш як ми і хотіли?
- Пам'ятаю ... Почекай, ти жива?
- Давай без зайвих питань. Завтра, приходь до мене! В мій останній День Народження!
На наступний день як і говорила Моллі, місіс Брук з'явилася на кладовищі. Втрачати було все одно нічого, а могилу навістити було потрібно.
Просидівши десь близько півгодини, мати загиблої дівчинки побачила тінь, навіть можна сказати силует юної леді.
Зрозуміло їй стало цікаво, що ця дівчина робить біля могили її доньки. Брук встала і підійшла до дівчини.
Шок пронизав Брук як шипи. Вона не змогла рушити з місця, як тільки розгледіла обгоріле обличчя незнайомки. Це була її донька.
- Мол ... Донечко ... Чо ... Чорт! Моллі!
- Спасибі, що прийшла!
- Що з тобою?
- Я мертва, ти ще не зрозуміла, - траурним голосом, відповіла Моллі.
- А чому тоді я тебе бачу? - В подиві запитала мати.
- Тому що хочеш бачити. Ну що ж, раз прийшла, підемо святкувати, адже у мене сьогодні день народження, йди за мною.
У бідної жінки не було вибору. Дочка - була єдиною істотою на планеті, яка розуміла Брук. Моллі була її єдиною втіхою. А зараз що залишилося? Будинок згорів разом з донькою, так якщо вона все ж може бачити сутність своєї Моллі, може бути слід піти за нею.
Вони йшли більше години, Місіс Брук почала вибиватися з сил, на подолі її сукні виднілися дрібні краплі бруду, так як вони йшли по лісу.
- Мама, почекай мене тут, тільки не йди!
- А ти куди?
- Ти не зможеш піти зі мною, ти жива! Тому чекай.
Вибившись з сил, Брук беззаперечно послухалася Моллі і залишилася в лісі.
Пройшло багато часу, Брук сиділа, підібгавши під себе ноги біля дерева і чекала Моллі, сили закінчувалися, нарешті за деревами з'явився знайомий силует.
- Мамо, тепер ми можемо бути разом! Підемо!
Чорне траурне плаття матері змінилося на білосніжне. Відтепер у Моллі було нормальне обличчя і Місіс Брук навіть могла тримати її за руку. Вони безтурботно бігли по лісу, як колись у минулому. Брук була щаслива, що тепер вона поруч зі своєю донькою.
На наступний день у лісі, виявили задубіле тіло Місіс Брук, як встановили лікарі, вона померла від холоду, ніхто не розумів, що вона робила в такий час в лісі, але саме несподіване, що шокувало всіх, була обгоріла стрічка, та ж, що виявили в руці загиблої Моллі. Ніхто не хотів вірити в надприродне, ніхто й не захоче повірити в цю історію, але пропущені дзвінки з того світу Моллі все також залишилися на телефоні загиблої Місіс Брук