Його звали Вадим, він любив відвідувати різні занедбані місця, міста - привиди, аномальні зони і подібне. Звичайно він був не один, була компанія з п'яти чоловік. Ілля, Сергій, Женя - вічно знімає все на камеру і Костя, він дуже боїться подібних місць, але чомусь завжди був з ними.
Далі з його слів:
Ми жили в передмісті, промислового району, в 30ти кілометрах від нас був якийсь хімічний завод (він перестав працювати ще за часів СРСР) і наш погляд упав на нього. Це була охоронювана, обгороджена територія, але лазівки до неї були, через ліс і річку, можна було туди пробратися. О 10 ранку ми рушили в дорогу, спочатку на машині, а після (у кілометрах 5ти) ми ... Читати далі »

2016 рік..... Захід України.....  АТО триває. Ураїнські війська майже витіснили окупантів з території країни. В ЗМІ ходять чутки про використання сепаратистами біологічної зброї..... інформацію офіційно не підтвердили. Влада РФ кидає своїх людей, заявивши, що вони до цього відношення не мають.......

Наш батальйон висадили біля якогось містечка, де розвідка помітила ворожу техніку. Там проводилась евакуація населення. Мене зі старшим сержантом відправили щоб ми переконалися, що цивільні безпечно покинуть зону бойових дій. Дивно, раніше таких евакуацій не проводили.... Щоб скоротити шлях ми повели всіх через покинуту будівлю з виходами з обох боків. Зразу за будівл ... Читати далі »

Світлана завжди хотіла свою квартиру. Жити з батьками хоч було і весело, але до її двадцяти п'яти років в цьому вже не було необхідності. Молодий хлопець, тільки починав кар'єру ріелтора, запропонував дуже дешевий варіант. Квартира не нова і була без ремонту, але в неї вже можна було в'їжджати хоч сьогодні. Житло було у власності якогось банку і на всі розпитування дівчини щодо колишніх власників ріелтор лише знизував плечима. «Ну й добре», - подумала Світлана, подумки змирившись з браком інформації та зігріваючи душу мізерною вартістю житлоплощі. Всі необхідні документи оформили швидко, і вже через кілька днів дівчина заносила валізи в свою нову ... Читати далі »

Коли мені було 11 років, ми з другом вирішили відвідати стару занедбану водокачку. Знаходилась вона на самій окраїні нашого містечка, метрів через двадцять за нею починався ліс. Сама будівля була цегляна, з напівкруглою стіною з одного боку.

Зайшовши всередину, ми побачили кімнату, з якої можна було потрапити у дві інші. Оглянувши першу і другу кімнати, ми пішли в останню. Вона була круглою, в стіні були вузькі, що нагадують бійниці вікна, через що там було досить темно. Ми вийшли на невеликий майданчик, від якого вниз у воду йшла бетонні сходи з обривками гнилих залізних перил. Так як сходи на вигляд виглядала плачевно, а мені хотілося підійти до води, то я знайшов н ... Читати далі »

1 березня.
Привіт щоденник, мене звуть Аліна. Мені 15. Нам з небес щось впало ... Це щось заразило всіх людей. Може ядерна зброя або масове знищення вірусом? Не знаю ... Вижило дуже мало. Я, тато і мама. Також ще 34 сімей з нашого міста. Зараз ми йдемо по вулиці, шукаємо нічліг. Слава Богу, всі заражені не стали зомбі. А просто померли ...
2 березня.
Ми хочемо їсти. Я, тато і мама. Ми зустрічали трупи людей. Всі вони почали розкладатися. Щурів стала багато, дуже багато ... Проходячи повз магазинів, прилавки були всі порожні. У наших сумках всього одна хлібина і мінералка. Але я не кажу що хочу їсти. Мама і тато дорослі, їм потрібно більше їжі. Інакше ... Читати далі »

Розповім вам історію з розряду «чорт його знає, що це було». Це було років десять тому влітку на дачі мого друга. Заїхали ми до нього відпочити, шашличок посмажити, пивка попити. День і вечір пройшли чудово, і ми вирішили лягати спати. Було нас троє, спати лягли всі разом на другому поверсі. А там було всього два ліжка: одна велике і одне маленьке. Господар будинку, Льоха, ліг один, а ми з Дмитром вже вдвох. На другому поверсі ще був балкон, і вікна, зрозуміло, на нього виходили. Льоха лежав якраз лицем до балкону, а ми навпаки - не знаю, чому так вийшло. І ось лежимо ми, розмовляємо про щось перед сном і помічаємо, що Льоха в якийсь момент з розмови вийшов - лежи ... Читати далі »

Півроку тому я зіткнувся з незвіданим. Почнемо з того, що я захворів і мені довелося лягти в лікарню. Лікарняна метушня втомлювала, але тут вже не посперечаєшся. Перші тижні я просидів у палаті, бо мені сказали, що залишуся я тут надовго. І все б нічого, але ночі в лікарні були нестерпні. Щось схоже на скрегіт і стогони внизу не давали заснути. А від розпитувань лікарі лише відмахувалися, посилаючись на марення від температури. На третій тиждень до мене в палату підселили Антона, трохи дивного хлопця. Але це краще самотності. І в одну з ночей я нарешті заснув, не чуючи страшних звуків. Я не знаю, скільки проспав, але розбудив мене переляканий Антон. Його трясло, він був весь ... Читати далі »

Твою ж мать! Олег сидів на бетонній підлозі і не вірив, що це відбувається з ним. А як все добре починалося ...

***
Спочатку з усієї округи в центр почали злітати птахи. Вони сідали на гілки дерев, дахи будинків. І дивилися. Дивились на людей. Спостерігали. У новинах сказали, що це через різку сезону міграцію. Хм, як же вони помилялися ...
Олег того дня гуляв зі своєю дівчиною Настею. Йому запам'ятався її сміх, такий безтурботний. Все почалося швидко. Птахи просто напали на людей. Ці на вигляд нешкідливі створення рвали плоть людей. Олег і Настя, почувши нелюдські крики, кинулися в найближчий магазин. Там вони разом з іншими людьми забарикаду ... Читати далі »