Одного разу мій приятель покликав мене на "екскурсію" в покинутий 35 років тому морг. Я взяв фотоапарат, поклав його в мій старий рюкзак і ліг спати. О 5 годині наступного дня ми вирушили до цього моргу. Нас було четверо.

Ми прийшли на місце і побачили дуже стару будівлю. Ми зайшли туди. Перед нами відкрилися двері в темний, старий і страшний підвал. Був би я один - нізащо б не пішов далі, але разом з друзями було не так страшно. Ми включили ліхтарики й по двоє спустилися вниз.

Перша наша моторошна знахідка - висить на дроті стара інвалідна коляска з краплями крові, що згорнулася,  на сидінні. Навколо валялися залізні підноси, брудні закривавлені бинти, шприци та інший медичний непотріб.

Ми неспішно оглядали приміщення покинутого моргу, як раптом пролунав моторошний, несамовитий крик з глибин цього підвалу. Від нього віяло такою містикою і жахом, що ми негайно побігли до виходу, стрімголов. Людина так кричати не може, і зустрічатися з істотою, яка видає такі звуки, нам зовсім не хотілося. Тікаючи, ми чули важкі кроки, тої істоти, що наближається, яку ми потривожили. Добігши до виходу, ми забарикадували двері в підвал і довго завалювали її цеглою та будівельним мотлохом, який валявся навколо. Нам дуже не хотілося, щоб те, що ми чули, вибралося назовні.

Втомлені, брудні і перелякані, ми повернулися в місто, так і не зробивши жодної фотографії. Але ця страшне пригода назавжди залишиться в нашій пам'яті. Напевно, нам дуже пощастило, що ми змогли вибратися з того страшного підвалу і не встигли зайти в нього занадто далеко. І ще ми боїмося, що то істота зможе вибратися назовні через інший вихід або буде випадково звільнена іншими цікавими шукачами пригод ... Але поїхати і перевірити це у нас не вистачає сил.