Ви знаєте, як смердить гниюча плоть? До деяких пір я навіть трупів-то не бачив, що вже й говорити про їх запах. Але побачити два в одному - це просто щось. Я не сподіваюся на те, що в мою розповідь повірять, просто хочу застерегти вас.

З батьками я розпрощався, коли мені виповнилося дев'ятнадцять. У мого батька маніакальна впевненість, суть якої полягає в тому, що «якщо тобі більше вісімнадцяти - заробляй гроші самостійно». Щось у цьому є. Закінчивши технікум, я пішов працювати, але не за фахом. За рік змінив близько шести робочих місць і, нарешті, влаштувався продавцем у магазинчик сувенірів «Подарункова обгортка». Платили стабільно, відгули брав, коли треба, і ніхто мене за це не сварив. В цілому робота - принадність. Сувеніри в магазині були самі різні, починаючи з наручних годинників, кілець, оберегів і закінчуючи величезними картинами, абажурами, столами (досить старими і, відповідно, дорогими). Де бралося все це, я не питав, та мене це і не цікавило.

Якось раз начальник наказав перенести деякі речі в комору - мовляв, їх пора викинути, вони вже не продадуться. З комори їх потім відвозили на звалище інші робітники. Я покірно приступив до роботи. Під кінець випадково зачепив стоїть на старому, покритому пилом столі шкатулку. На підлогу впало кілька предметів, одним з них виявилася золотий ланцюжок з якимось дивним хрестиком. Як зараз пам'ятаю, на розп'ятті замість Ісуса було прибите тіло - чомусь воно нагадувало диявола. Від одного його виду ставало не по собі. Я швидко засунув його назад. Другим предметом виявилося кільце. А якщо бути точним, це був масивний перстень з незрозумілих ієрогліфом. Я приміряв - мій розмір. Я подумав, що пропажу одного кільця не помітять, і сунув його в кишеню. Вже після, увечері, я згадав про нього. На пальці воно виглядало дивовижно, надаючи мені такий собі вид багатія. Найдивніше було те, що коли я його надівав, відчував себе дивно, насторожено - мені здавалося, ніби за мною спостерігають.

Минув тиждень. Кільце пилілось у вазі, яку подарувала мама. За цей час моя впевненість у тому, що хтось за мною стежить, росла. З роботи я повертався близько восьмої вечора і до дев'ятої години на сходовий майданчик покурити вийти не міг через тривоги. Мені здавалося, що там хтось постійно є. Я вже почав подумувати, чи не поїхала в мене дах. Чим чорт не жартує, живу один, розпорядок дня - з роботи додому, так і недовго до білої кімнати з м'якими стінами ...

Як зараз пам'ятаю той день. Кінець лютого, мороз був звірячий. Здається, була субота або п'ятницю. Я був націлений влаштувати собі вечір сміху. По дорозі додому купив диск «Всі фільми з Джимом Керрі», велику пачку чіпсів і упаковку пива «Хайнекен». Після пари баночок захотілося покурити. На балкон не захотів йти - у мене там рибки для лову щуки, - от і вирішив вийти на сходову площадку. Вже на майданчику я сів на саму верхню сходинку і став палити. Спочатку навіть не помітив, як у під'їзді почав поперемінно запалюватися і гаснути світло, перейшовши в таку собі світломузику. Потім світло зовсім згас. Страху я тоді не відчував - проводка-то стара. Вже докурюючи, відчув, як у ніс вдарив різкий запах гнилі. Мене стало нудити. З верхнього поверху долинали кроки. Чим ближче вони були, тим ясніше я розумів - хорошого в них мало, аж надто «шльопати» вони були, як ніби йде тільки що з ванни вийшов. У темряві я міг лише на слух визначати, яку відстань до мене «йому» залишилося.

Кроки стихли, за моїми оцінками, метрах в двох-трьох від мене. Я хотів запитати: «Хто це?» - Але слова застрягли в горлі. Тоді, затиснувши кулак на випадок, якщо це жартівник, я клацнув запальничкою. На мене з темряви дивилося опухле посіріле особа, що виглядає так, як ніби воно у воді провело місяці два. Око не було, лише порожні очниці. Істота була на півголови вищий за мене. Останнє, що я встиг помітити, як воно тягнуло руки до мене. Тоді-то у мене підігнулися ноги, і я звалився по сходинках на нижній поверх. Опинившись там, я кулею вилетів з під'їзду. Не знаю, скільки біг, але зупинили мене двоє патрульних. Вже трохи отямившись, я сказав, що в під'їзді на мене напав бомж із ножем. Вони мене провели до квартири. Світло в під'їзді горів, а моторошного істоти не було.

Я не знаю, хто це був, і мене цей чортовий «фільм жахів» налякав до мігреней в голові. Кільце, а саме його я порахував ключем до всього, що сталося, я віддав начальнику зі словами «знайшов на підлозі». Він його не взяв - сказав, що до речей потопельників небажано торкатися ...