Новиччина. Невеличке село, та навіть не село, а так, присілок у східній Галичині. Саме тут не так давно почали коїтися дивні речі. У місцевих селян по ночах хтось став корів доїти. Прийде господар чи господиня рано у хлів, щоб подоїти свою корівку, а молока у корівки вже нема. І то у багатьох господарів така прикрість трапилася. То у діда Миколи, то у баби Кручихи, а тепер от і у старого Мирослава.
Скипів од злості Мирослав."Не дозволю!"
"Скільки буде потрібно сидітиму по ночах у хліві, але таки зловлю злодюгу."Сказав, і дотримав своє слово. В першу ніч даремно до ранку просидів у хліві, але вже наступної ночі над ранок почув він, що не сам. Окрім нього і корови є у хліві хтось ще. Хтось посторонній. Міцно стиснув у правій руці ножа, що його ще звечора наготував, про всяк випадок, і включив у хліві світло.
На привеликий подив нікого й нічого незвичайного Мирослав не побачив. Корова спокійнісінько стояла на своєму місці. Аж тут раптом поруч із коровою помітив він жабу. Ніколи раніше не доводилося йому бачити такої великої жаби. І погляд у неї був якийсь не природний. Наляканий, чи що? Ніби її застукали на гарячому і вона це розуміла. А ще була та жаба страшенно бридка. Вся вкрита пухирями, ніби чиряками. Здавалося, ось-ось вони почнуть тріскати і з них потече гній. Мирослав на кілька секунд розгубився і просто з подивом дивився на жабу. А потім раптом зрозумів, ніби хтось йому підказав, що це і є злодій, що саме жаба забирає молоко у корів. Скочив до жаби, схопив лівою рукою, притис до підлоги і ножем різонув по передніх лапках. Та так сильно різонув,що жаб'ячі пальці залишилися лежати на підлозі. Закричала жаба.Таким сильним пронизливим криком, що нагадував крик людини. Жіночий крик. Жахнувся Мирослав. Випустив жабу з рук, а вона рвучко стрибнула у напіввідчинені двері і зникла в нічній темряві.
В ту ніч Мирослав уже не спав. До ранку думав про нічну подію. Він був просто шокований тим, що сталося. Тим, що побачив і почув у хліві.
Зранку старий Мирослав сидів у своєму кріслі біля печі. Думки одна за одною роїлися в його голові. Раптом скрипнула хвіртка. Хтось зайшов на подвір'я. Через вікно Мирослав упізнав молоду вдову, що недавно оселилася по сусідству.Вона звідкись приїхала у Новиччину зі своєю малою чотирирічною дочкою.Сільська рада виділила для них будиночок і з тих пір вони з Мирославом стали сусідами. От тільки дружбу вдова ні з ким зі сусідів не заводила, але й не сварилася.
"Дивно, подумав Мирослав, ніколи не приходила сюди. Може хоче щось позичити?" Двері відчинилися і на поріг стала молода жінка з перебинтованими руками. Пальці на обох руках руках були відрізані. Бинти просочилися кров'ю і краплі її час від часу падали на землю. Мирослав із жахом глянув на вдову. "Нащо ти мені таке зробив, чоловіче? - спитала з докором молодиця. "Краще було б мене просто побити, але відпустити здоровою, Мені ж іще дитину вигодувати треба. як же я тепер без пальців буду?"Мирослав онімів. Він і подумати не міг, що так може бути. А вдова ще хвильку постояла в дверях. З докором подивилася на Мирослава. Скупа сльоза скотилася по її щоці. А потім повернулася і пішла геть. Онімілий від жаху старий Мирослав ще довго стояв посеред кімнати.
На слідуючий день вдова зі своєю дочкою виїхали з Новиччини. Більше їх в селі ніхто не бачив.