Погода була прекрасна, як раз така, коли вийти і прогулятися було тільки в радість. Я йшла повільно, роздивляючись вітрини і вивіски, мені ніколи не вдавалося нормально розглядати нове для мене місто. Переїхавши сюди п'ять років тому, вступивши до університету, я займалася лише навчанням і часу на прогулянки не було. І ось, я вивчилася і вирішила залишитися тут і працювати. Роботу дали за напрямком. І ось настала довгоочікувана відпустка, і весь вільний час я вирішила присвятити собі.
Дійшовши до ринкової площі я зустріла трьох дівчат з книгами. Вони роздавали ці книги і щось розповідали про померлих та бога. Мені стало цікаво, і тільки тому я вирішила підійти.
- Вітаю, дочка моя. - Доброзичливо вимовила одна з дівчат. - Вам цікаво?
Вона з посмішкою простягнула мені книжку і відкрила її.
- Подивіться на ці рядки. - Продовжила вона.
Швиденько глянувши, до мене дійшов сенс написаного.
- А як це можливо? - Заради пристойності поцікавилася я. - Як бог допоможе нам веруть померлих?
Дівчина прикрила рот, намагаючись приховати сміх. Мабуть вона сама в це не вірила.
- Я тільки книги роздаю, а що ці сектанти роблять розуму не прикладу. Я ж просто студентка, підробляю.
Побалакавши і посміявшись від душі, ми познайомились, і вирішили, заради сміху, подивитися на зустріч цих сектантів.

Секта розташовувалась в невисокому будинку, схожому на гуртожиток. Коли ми увійшли, нам дали ключі від кімнати, щоб ми переодяглися.
- Вибачте дівчата, - звернулася до нас жінка з добродушною усмішкою. - До нас не можна в такому вигляді.
На нас були вельми короткі спіднички і відкриті літні маєчки.
Переодягнувшись ми увійшли у великий зал, кілька людей, близько двадцяти, обернувшись, привітали нас.
Ми сіли на задньому ряду.
Все про що там говорили, здавалося абсурдом. Ми ледве стримували сміх. І хоча ми розуміли, що всі ці люди втратили своїх близьких, вся обстановка виглядала до сміху неправдоподібною.
Вони багато говорили про те, що бог поверне нам наших близьких, якщо всі будуть молитися правильно, і правильно молилися ті, хто добре жертвував на потреби секти.

Після першої частини марення, ми вирішили піти додому. Зайшовши в кімнату, щоб зняти з себе видані нам балахони, ми ще раз зі сміхом обговорили подію.
Лера вийшла з кімнати, щоб знайти жінку яка дала нам ключ. Я швиденько склала наші балахончики і вийшла слідом.
Прочекавши кілька хвилин, я пішла по коридору в пошуках своєї нової подруги. Знайшла я її швидко, вона стояла біля вікна, разом з усміхненою жінкою і про щось говорила.
- Лера, куди ти втекла?
- Ми вирішили поговорити, - відповіла за неї жінка. - І вона вирішила залишитися з нами.
- Залишитися? - Стрепенулася я. - Тобто як це?
- Я буду жити в цьому будинку і молитися, приносити користь братам і сестрам. - Із серйозним тоном відповіла вона.
- Знаєш, - відповіла я, ледве стримуючи себе - Ходімо но звідси.
Я схопила її за руку і потягла до виходу. Вона намагалася вивільнитися і постійно впиралася. Дійшло до того, що вона стала дряпатися і кусатися.
- Та що з тобою! - Крикнула я, відсмикнувши руку.
Лера раптом завмерла. Озирнувшись по сторонах вона прийшла в себе.
- Що відбувається? - Запитала вона, поплескавши себе по щоках. - Якого біса?!
- Ходімо швидше звідси.
Обернувшись, я побачила ту саму жінку і двох чоловіків. І обличя їх були не такими доброзичливими як раніше.
- Тримайте їх! - Крикнула жінка. - Не дайте їм піти.
Ми, щосили, рвонули прямо по коридору. Троє сектантів, швидко наближалися. Лера вбігла в одну з кімната, а я слідом за нею закрилася зсередини.
- Що робити? - Запанікувала Лера.
- Треба дзвонити в поліцію.
Телефон був тільки у мене, Лера впустила свій коли бігла.
Але не встигла я набрати номер, як слабкі двері затріщали і в неї вломилися двоє.
- На балкон, крикнула я.
Лера вискочила на балкон потягнувши мене за руку за собою. Але мене схопив один з переслідувачів за ногу і я впала. За ногу мене тягнув один з чоловіків, а Лера намагалася витягнути мене на балкон. Другою ногою я почала відбиватися від кривдника. Відбившись мені вдалося встати. Лера продовжувала тягнути мене до себе, але коли мене відпустили, вона не втрималася на ногах і впала на підлогу.
- Лера!
Я спробувала підняти подругу, але вона не вставала. Її тіло стало ніби іграшковим, ганчірковим. Переслідувачі тим часом довбали в двері балкону. З під голови Лери з'явилась калюжка крові.
Я, побачивши, що дверцята ось ось розвалиться, перелізла через балконні ґрати, приготувалася стрибнути. Але мене встигли схопити.

Я сиділа на підлозі і терла ганчіркою підлогу. До мене підійшла сестра Анна і присіла поруч.
- Як ти себе почуваєш?
- Добре.
- Ти молилася сьогодні?
- Так.
- А ліки пила?
- Так сестра?
- Молися, дитя моє, і ти зможеш побачити свою подругу.
- Сподіваюся їй там добре.
- Там всім добре ...
Я продовжила терти підлогу. Сьогодні я знову буду молитися.