Сиджу посеред ночі на цьому сайті. І напрошується історія студентських років. Не знаю, правда чи ні. Ми з однокурсником сиділи в парку на лавці, чекали не пам'ятаю вже кого. І він мені розповів один цікавий випадок зі свого життя. Краще буду писати від першої особи. Все сталося в цьому парку. Я тоді навчався у десятому класі. Іду по алеї. Вихідний день. Народу навколо багато. Літні люди проходять не поспішаючи. Сім'ї з дітьми, молодь, такі ж, як я. Літо, тепло і сонячно. Поки йшов, поступово почав відчувати, що слабну, простіше кажучи, погано стало. Голова закрутилася, ноги підкосилися, в очах потемніло, і далі знепритомнів. Потім прийшов до тями, лежу чомусь в траві. В очах якісь перешкоди, таке було відчуття, що хтось світло вмикає і вимикає. Дубль перший: бачу блакитне ясне небо, прикрите густими кронами дерев, причому боковим зором помічаю, що окрім дерев та іншої зелені більше нічого немає, ніби в лісі. Дубль другий: як і раніше лежу, але вже на твердій поверхні, знову небо, наді мною схилилися люди, ті самі, що були поруч, коли мені стало погано. Але серед них я чітко побачив жінку середніх років, статну в темно-синій довгій сукні, таких вже сто років не носять, на голові красувався пишний капелюх такого ж тону. В руках вона тримала червону троянду. Обличчя її виражало деяке занепокоєння і здивування. З іншого боку з таким же обличчям дивився на мене молодий чоловік, в чорних брюках ідеальної чистоти, лакованих черевиках, світлому пальті до колін, з-під якого виднівся білий комір сорочки з сірою краваткою, на голові капелюх, як у Чарлі Чапліна, в руці тростина, на носі пенсне. Дубль третій: я почув крики сирени швидкої допомоги, люди допомогли мені піднятися, але цих двох дивних людей вже не було. Звичайно, це був стан марення, але, можливо, він завдяки цьому стану на кілька хвилин потрапив у минуле.