Я пам'ятаю як мама взяла мене на руки, сказавши щоб я ні чого не боялася, як я зробила свої перші кроки, як були мною сказані перші слова, як світ зростав у мене в моїх дитячих очах, і я розуміла що я чимось відрізнялася від всіх. Один з моїх дитячих спогадів, це як у дитинстві мене лікували від страху. Приводили до якоїсь жінки, і вона щось шепотіла наді мною, потім просила задути свічку, надрізала мені палець і щось ще. Я погано пам'ятаю саму процедуру, але все ж пам'ятаю. Справа в тому, що я забула, від якого саме страху мене лікували, які спогади запечатували. Нещодавно я почала згадувати - і дуже шкодую про повернення цих спогадів, моторошних спогадів які зіпсували мені все життя.
Мені, напевно, було років чотири, але я точно пам'ятаю ті дні ... пам'ятаю і деякі дні до цього, коли ЦЕ з'являлося знову і знову. Тоді я жила у своєї тітки якийсь час, можливо, просто гостювала, але гостювала досить довго, точно більше року, хоча батьки жили з нами. У той день я сиділа в кімнаті свого двоюрідного брата сама, грала колекцією його машинок, коли почула дивний шепіт за спиною. Я обернулася. На ліжку брата сиділи хлопчик і дівчинка років дванадцяти, вони були бліді, у них були широко відкриті очі. І вони посміхалися. Посміхалися, оголюючи зуби - це складно описати, але виглядало це досить моторошно. Вони розмовляли пошепки один з одним (при цьому їх губи не ворушилися, рот не відкривався, вони говорили крізь ці моторошні посмішки), а потім хлопчик помахав мені рукою. Що було ще дивно, їх зіниці теж не ворушилися. Вони просто повернули свої голови в мою сторону. Я перестала грати машинками і вибігла з знову вечір, і моя родина збиралася вечеряти, я вже сиділа за столом, коли в кухню увійшла висока жінка. Вона була бліда, з тією ж посмішкою, що оголює зуби. Вона повернулася в мою сторону, здавалося, посміхнулася ще ширше і побажала приємного апетиту, після чого залізла під стіл і дістала звідти піднос з кількома тарілками. Таких тарілок у нас не було, я ніколи не бачила їх раніше, як і цю жінку або тих дітей, які в той момент якраз увійшли в кухню слідом за матір'ю. Я слідкувала за ними, як заворожена, і не звертала увагу на тітку, яка вже вкотре кликала мене по імені і питала, на що я дивлюся. В цей час жінка садила своїх дітей за стільці навпроти мене і поставила перед ними тарілки, потім вона глянула на мене і поставила ще одну тарілку переді мною, кажучи: «_ Їж, дівчинка, адже ти така худенька!» - після чого знову розвернулася до своїх дітей і почала щось говорити ім. Тоді я подивилася на вміст своєї тарілки ...
Чому я так виразно це запам'ятала? Чому цей спогад стоїть у мене перед очима кожного разу, варто лише мені почати засипати? На тарілці переді мною лежала частина людського обличчя. Обварена, з оком, чомусь що збереглося в очниці, а по краях тарілки лежали пальці. Я закричала. Закричала так голосно, що тітка схопила мене на руки і почала заспокоювати і питати, що сталося, а я говорила їй про пальці в тарілці, про дивну жінку і її дітей, які не звертали вже на мене жодної уваги. Коли мене все ще трясло, я почула голос дівчинки: «Можна я заберу її око? Вона не стала це їсти, мамо ». І дівчинка через стіл потягнулася до моєї тарілки. До моєї тарілки, яку поставила для мене її мати. Я знову заплакала.
Вночі вони сиділи на підлозі моєї кімнати і грали в якусь гру, з їхніх облич не пропадали огидні посмішки, а я плакала так тихо, як тільки могла, мріючи про те, щоб не бачити їх більше.
Минали дні, я розповідала тітці про жінку і її дітей, розповідала про їх страшні посмішки і про те, як, прокидаючись вночі, я бачила жінку, яка стояла перед моїм ліжком. Про те, що кожного вечора вони вечеряють з нами за одним столом і їдять людське м'ясо. Ще діти тієї жінки грали в дивні ігри - іноді вони обробляли тільце кошеняти прямо посеред кімнати і намотували кишки на себе, не боячись забруднити одяг. Іноді вони торкалися один одного там, де не можна торкатися чужим людям, і видавали дивні стогони при цьому, причому їхня мати, бачачи цю гру, здавалося, посміхалася тільки сильніше (ставши старше, коли до мене повернулися ці спогади, я вже зрозуміла, як називалася їхня остання «гра»). Тітка спочатку не вірила моїм розповідям, лаялася і кричала, щоб я перестала вигадувати ці жахи, а вночі чомусь плакала. Мабуть, останньою краплею було те, що одного разу ці «люди» вирішили взяти мене в свою гру. Жінка стягала мене з ліжка і говорила, що хоче, щоб я подружилася з її дітьми, а я кричала і виривалася, а нігті її впивалися мені в шкіру і залишали моторошні сліди. Саме тоді моя тітка вбігла в кімнату і побачила мене, сидячою на підлозі в сльозах і в крові, яка витікає з довгих подряпин на ногах.
Я прокинулася на підлозі, з моєї шиї текла кров, довго не могла зрозуміти що це біля мене
- О, ні, голосно крикнула я, це було тіло моєї тітки.
Темний силует зайшов до кімнати, поруч з нею дві дівчинки, вони посміхалися.
- Мамо це тепер наша сестричка?
-А Я ж казала що ви подружитеся.