В селі. де я живу, є покинутий будинок. Занедбаний він з воєнних часів, тоді ще монархія була. І в цей будинок ми з друзями любили навідатися. Нам було по 11 -13 років, і ми там часто грали в хованки. Одного разу, під час такої гри, ми з подругою Анею сховалися в одному і тому ж місці. Сидимо, чекаємо, поки нас знайдуть ...

І раптом лунають кроки. Ми вже уявили, як виходимо з притулку. Але це були не наші друзі. У кімнату ввійшла стара жінка, спираючись на костур, вона підійшла до нас. Ми затремтіли від страху, а вона мовчки вказала нам скрюченими пальцем на двері. Її обличчя було дуже страшним. Ми, не пам'ятаючи себе, вибігли з того дому. Від бабусь ми дізналися: під час війни там жила сім'я.

Всі вони виїхали, дізнавшись про наступ, не взяли лиш бабцю 80 років, яка була б тягарем. Вона там і померла, в хаті - її вбили злодії, яким вона намагалася перешкодити обікрасти будинок. І, напевно, вона не хоче більше бачити в будинку чужих людей. Я, в усякому разі, бажання ще раз побачити її точно не відчуваю