У 2002 році Японія була вражена жахливим відкриттям в токійському ж / д вокзалі. Один з вагонів загорівся через несправності в електроніці, і пасажири були змушені поспіхом покинути потяг. Через кілька годин, коли влада почала розбирати залишений в паніці багаж пасажирів, в одній з сумок вони знайшли щось жахливе. Дівчина-підліток з ампутованими кінцівками, упакована в пластик, з невеликими отворами для дихання. Її голосові зв'язки були видалені, щоб позбавити її можливості кричати. Вражаючою була відсутність на ній слідів насильства, її здоров'ю нічого не загрожувало, тіло її було покалічено, але в хорошому стані. Дівчина була загорнута в той же пластик, що використовується при упаковці іграшок. На згортку з дівчиною всередині маркером була написана цифра 72, в тій же сумці був блокнот зі списком її алергій, календарем місячних та іншою інформацією, що стосується її здоров'я. Поліція намагалася отримати від неї інформацію про осіб, що зробили це з нею, але їх спроби були безрезультатні. Ні говорити, ні писати вона не могла, іншими навичками спілкування не володіла. 6 років тому, вже 20-річна жінка, нарешті, змогла поділитися подіями минулого. Жінку звали Кікумі Тоторо. Вона вважалася зниклою безвісти в 1999 зі школи. Батьки вважали її мертвою. Кікумі розповіла, що незнайомий чоловік сказав, що її батьки послали його забрати її, і вона сіла до нього в машину. Чоловік закрив їй очі і чимось бризнув в обличчя, після чого вона знепритомніла. Отямилась вона у великій, яскраво освітленій білій кімнаті, в замкненій клітці ще з двома дівчатками. У центрі залу стояв операційний стіл, за ним людина в хірургічній одязі з електропилою в руках, який готувався відрізати лежаій перед ним дівчинці ногу. Одна нога у неї була ампутована раніше, а рука, судячи з бинтів, зовсім недавно. Найжахливіше для Кікумі було те, що уздовж далекої стіни вона побачила лежачих дівчаток, що вже перенесли операцію. Незважаючи на те, що вони не рухалися, вони дихали і моргали. Після побаченого Кікумі знепритомніла. Прийшла вона в себе на ліжку, до якого була прив'язана. До її жаху, вона не могла вимовити ні слова. Вона безрезультатно намагається кричати, також вона не відчуває пальців на одній з рук. Її ліва рука відрізана, а кукса акуратно зашита. У кімнаті вона не одна. У лежачих там же дівчаток ампутовані від однієї, до трьох кінцівок, і всі позбавлені голосу. Хтось із них смикається, намагаючись звільнитися від тримаючих їх наручників і ланцюгів, інші просто дивляться вгору і плачуть. Все в повній тиші. Кікумі каже, що втратила відчуття часу досить швидко, так як щодня їх напихали наркотиками. Її годували 3 рази на день, кайдани з її верхньої частини тіла зняли, і вона могла харчуватися рукою що залишилася. Спочатку вона скидає їжу на підлогу, потім піднімає її звідти і починає їсти. Не маючи можливості з ким-небудь спілкуватися, і не бачачи нікого, крім інших дівчаток вона починає втрачати розсудливість. Вона не знає ні поточний час доби, ні своїх викрадачів, ні їхні цілі. Час від часу хтось із дівчаток зникає, незабаром повертаючись і маючи на одну кінцівку менше. Незважаючи на те, що проміжок між ампутаціями повинен бути кілька тижнів, відлік часу втрачено. Після втрати своєї останньої кінцівки, лівої ноги, вона була переміщена в місце, яке називає "виставковий зал". Перебуваючи в новому приміщенні, вона як і раніше лежить в ліжку; зал має круглу форму і чисте повітря, уздовж стін стоять платформи, на них ліжка з дівчатками, поряд з кожною позначка. У центрі операційний стіл з інструментами, поруч з ним клітка, на той момент порожня. Вперше з її перебування в ролі полонянки вона лицем до лиця бачить свого викрадача. Це літня людина із сивою бородою. Вона бачить на його обличчі співчуття, він виглядає як типовий "дідусь", ні краплі зла немає в його очах. Він знімає окови, що тримають її і вона намагається вкусити його. Мабуть він був готовий до цього, він штовхає її назад на ліжко, і прикріплює до спини металеву пластину, що кріпиться таким собі механізмом до потилиці і тазу. Кікумі не знала, що в її череп і спину були імплантовані кріплення, в поєднанні з пластиною, що лишає її останньої можливості рухатися. Чоловік приніс щит довжиною приблизно в півтора метра, з кріпленнями і двома потовщеннями. Чоловік взяв Кікумі на руки, і, поклавши її на щит, закріпив її пластину. Щит з прикріпленою дівчинкою повісили на стіну. Літня людина вийшла з кімнати, світло в залі було вимкнене. Кікумі каже, що перша ніч була справжнім кошмаром. З усіх боків її оточували звуки кліпаючих вій, що лякали сильніше, ніж найгучніший крик. Вона не спить кілька днів, перш ніж їй вдається заснути. Після пробудження обличчя її освітлено, але нікого з тих, що ходять поруч немає. На обличчях інших дівчат макіяж. Вони розташовані в порядку віку, від молодших до старших. Вона зрозуміла, що їх збирали досить довго. Всі вони виглядають як типові японки, з довгими темним волоссям і світлою шкірою. В зал повертається чоловік з пляшкою з чимось рідким всередині. По черзі він підходить до кожної з них, і заливає вміст їм у рот. Після цього він робить ще одне коло, на це раз напуває їх водою, і ще один перевіряє стан тіла. Четвертого разу він просто милується своєю колекцією, поправляє кому-небудь волосся або припудрює. Час від часу відбираються 3 дівчинки, їм відрізають ліві руки, їхні останні кінцівки, і, загортаючи в пластик, ховають в коробки, які забирають. Коли приходить її чергу, на її пластиці пишуть номер 72. Крізь свій ящик вона чує шум мотора. Потім інших людей. Через кілька годин її знайдуть. Через кілька років зловлять її викрадача, який несподівано і незрозуміло помре. Приміщення з іншими жертвами так і не знайдуть. Щорічно в Японії пропадають кілька десятків тисяч чоловік. 70% з них неповнолітні дівчата.