Цей день був самим звичайним і проходив він так само звичайно, як і попередні дні. Ось уже ніч, і прийшов час лягати спати. Я закрив вікно, тому що починався дощ, і зрідка спалахувала блискавка. Вимкнувши світло, я ліг в ліжко. Через якусь мить я заснув.

Мені снився дивний сон - я йшов по лісу, на вулиці було дуже похмуро. Раптом я опинився на цвинтарі. Вдалині я побачив людей, це була похоронна процесія. Я пішов їм назустріч. Наближаючись, я почав впізнавати в цих людях знайомих, друзів і навіть рідних. Всі зупинилися біля могили. Я не розумів, що відбувається, чому мене ніхто не помічає? Я пробирався через натовп, щоб побачити, кого ж ховають, і завмер від жаху, побачивши труну. У ній лежав я! Це були мої похорони.

Пролунав потужний гуркіт грому, і я прокинувся. Серце шалено калатало, і було важко дихати. Я подумав: "Слава Богу, прокинувся, присниться ж таке!". Грім знову пролунав уже наяву. Я продовжував лежати. У кімнаті чомусь було дуже темно, не дивлячись на те, що за моїм вікном завжди світив ліхтар. "Може через грозу не працює", - подумав я. Дуже хотілося пити, і я спробував встати, але все марно. Мене накрила нова хвиля жаху і паніки. Я був не в своїй кімнаті, це був тісний, дерев'яний ящик і тепер стало зрозуміло, що я лежу в труні. Мене поховали насправді. Я кричав, просив про допомогу, бив щосили руками по кришці, але було занадто пізно. Більше не було сил чинити опір, повітря майже нема. Все закінчилося, вмирати дуже страшно ...